Дуб,під яким любив працювати Сковорода

2. Дуб,під яким любив працювати Сковорода

3. Григо́рій Са́вич Сковорода́ (* 22 листопада (3 грудня) 1722, Чорнухи, Лубенський полк — † 29 жовтня (9 листопада) 1794, Іванівка, Харківщина) — український просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог.Освіту здобув у Києво-Могилянській академії. Переслідуваний світськими та духовними властями, з 1770-х років вів життя мандрівного філософа. У філософських діалогах і трактатах біблейська проблематика переплітається з ідеями платонізму та стоїцизму. Зміст людського існування — подвиг самопізнання.

4. ГригорійСковорода народився в сотенному містечкуЧорнухиЛубенського полку, щонині на Полтавщині, у небагатійкозацькійродині. Післяздобуттяпочатковоїосвіти в сільськійшколі, з 1734 року (Григорію 12) навчався у Києво-Могилянськійакадемії. Йогонавчання в Академії, з перервами, тривало до 1753-го. Їїбібліотека стала для ньогоджереломзнань. У навчаннібув перший, і всінайкращі похвали належали йому. Протягомнавчання в Академіївивчивлатинську, грецьку, церковнослов'янську, польську, німецьку й іншімови, ознайомився з творамибагатьохфілософів та письменників, відантичних до йомусучасних. У 1741 роціГригорія забрали до Петербурга для співу в придворнійкапелі, звідкивінповернувся у 1744-му. Згодом, в 1745–1750 роках, Сковорода їде до Європи: спершу до Угорщини в складіцарськоїмісіїпід проводом Ф. Вишневського, далі — до Словаччини (Братислава) й Австрії (Відень). Перебування Сковороди в Італії, Німеччині й Польщі не підтверджено документами[1]. Післямандрівкивінповернувся в Україну, працювавпрофесором у Переяславі, в Харкові, приватно перекладав Плутарха, писав свої твори. Саме в цей час мислительзустрічає одного з найвідданішихучнів, МихайлаКовалинського, якийпіслясмертівчителя написав йогобіографію, докладну, ґрунтовну, на яку посилалися й посилаютьсявсідослідникитворчості великого мудреця. Саме в листах до ньогоГригорій Савич висловлювавнайважливішіідеї, щозгодом ставали основою філософськихтрактатів. Про стиль йогожиття з харківськогоперіодуйого перший біографпише: «Уставав дуже рано, їв раз на день, без м'яса і риби, бувзавжди веселий, сильний, рухливий, з усьогозадоволений, до всіхдобрий, усімготовийпослужити. Поважав і любив добрих людей без різниціїх стану, навідувався до хворих, розважавсумних, діливсяостаннім з тим, хтонічого не мав». («Житіє Сковороди»).Підкінець 70-х роківXVIII ст., післярізнихконфліктів з владою, Григорій Сковорода обравзовсімновий і незнаний до того стиль життя, а саме — мандрівку. І цямандрівкатривала до самоїсмерті, майжетридцятьроків. Була вона повнапригод, оповитапереказами й легендами. У нійніколи не розлучавсяфілософізБіблією, сопілкоюабо флейтою і своїмиписаннями. Слава про ньогойшлавсюди, і кожний, чи то пан, чи селянин хотівйогопобачити й почути. Тожаудиторіяйогобуладужечисленна і різнорідна, і всірозумілийого — речника великоїправди.Слава про Сковороду йшла так далеко, що про ньогодовідалась і цариця Катерина II, і забажалайогопобачити. Через свогопоручникаПотьомкіна вона послала Сковородізапрошенняпереселитись з України в Петербург. Посланецьцариці застав Сковороду на краю дороги, де вінвідпочивав і грав на флейті, а недалеко нього паслась вівця того господаря, в якогофілософзатримався.Посланець передав йомузапрошенняцариці, але Сковорода, просто й спокійнодивлячись в очіпосланцеві, заявив: «Скажітьцариці, що я не покину України — мені дудка й вівцядорожчіцарськоговінця»[Джерело?].Приятель і життєписець Сковороди Ковалинськийтежзасвідчував:« Коли писав Сковорода для свого краю, то і вживавдеколиукраїнськоїмови та правопису, вживаного в українськомувиговорі. Він любив завжди свою природженумову. Дуже любив свійрідний край, свою любу Україну й коли відлучався за їїмежі, обов’язковопрагнувскорішетудиповернутися і бажав там померти. Вінвисловлюєце в багатьохмісцяхсвоїхтворів. «Всяк должен узнать свой народ і в народі себе».

5. СмертьПам'ятникГ. Сковороді в ХарковіПомер 9 листопада 1794 року в селі Пан-Іванівка (зараз Сковородинівка) Золочівського району Харківськоїобласті.Про смерть Сковороди записав Срезневськийтаке:…Бувпрегарний день. До дідичаз'їхалосьбагатосусідівпогуляти й повеселитись. Мали також на ціліпослухати Сковороди… За обідомбув Сковорода незвичайно веселий і говіркий, навітьжартував, оповідав про своєминуле, про своїмандрівки, досвіди. Зачарованійогокрасномовством повставали всівідобіду, Сковорода щез.. Вінпішов у садок. Довго ходив він по перехресних стежках, зривавовочі й роздававїх хлопчикам, щопрацювали в садку. Над вечірпішов сам господаршукати Сковороду й застав йогопідгіллястою липою. Вже заходило сонце: останнійогопромінняпробивалисякрізь гущу листя. З рискалем у руці копав Сковорода яму — вузьку, довгу яму. — «Щоце, дружеГригорію, чим то тизайнятий?» — спитавгосподар, підійшовши до старого. «Пора, друже, закінчитимандрівку!» — відповів Сковорода — «і так усе волосся і злетіло з бідноїголовивідмордування, пора непокоїтися!» «І, брате, дурниця! Доситьжартувати, ходімо!» — «Іду! Але я прохатиму тебе попереду, мійдобродію, хай тут буде моя остання могила». І пішли в хату. Сковорода недовго в нійлишився. Вінпішов у свою кімнатку, перемінивбілизну, помолився Богу і, підложившипід голову своїписаніпраці і сіру свитку, ліг, зложившинавхрест руки. Довгочекали на нього з вечерею. Сковорода не з'явився. Другого дня вранці до чаю теж, до обіду так само. Цездивувало господаря. Віннасміливсяувійти до Сковороди, щоброзбудитийого; одначе Сковорода лежав уже холоднийзакостенілий.

6. ТворчаспадщинаСтавлення до релігіїТвори Сковороди за життядрукувались сотнями екземплярів, ботодішня цензура знайшлаїх «противними Святому Писанію і образливими для монашества». Вихований у дусіфілософічно-релігійногонавчання, Сковорода повставав протимертвоїцерковної схоластики та духового гнобленнямосковського «православ'я», спираючись у своїйфілософії на Біблію. Сковорода повчав, що царство людинизнаходитьсявсерединінеї і« Щобпізнати Бога, треба пізнати самого себе. Покилюдина не знає Бога в самімсобі, годішукатиЙого в світі. »« Вірити в Бога не значить — вірити в Йогоіснування, а значить — віддатисяЙому та жити за Його законом. »« Святістьжиттяполягає в робленні добра людям». »Офіційнамосковськарелігіяділилалюдство на більшблагословенних Богом і меншблагословенних, а навіть і таких, щоперебуваютьнібипідпрокляттям, себтокріпаків. А Сковорода вчив, що «всяка праця благословенна Богом», а розподілмісць коло Бога називавнепростимимгріхом. Московське «православ'я» і взагалі все московське духовенство булонетерпимим до всього чужого як єретичного, «неправославного». Сковорода навчав, щонайбільше й фактичноєдинезавданняфілософії — шукати правду і прагнути до неї. Але в умовахлюдськогожиттяцяцільнедосяжна, і щастялюдиниполягаєсаме в тому, що вона все муситьшукатиправди. До цієї мети можнайтирізними шляхами, і тому нетерпимість до тих, хтоінакшедумає, не знаходитьвиправдання. Так само й релігійнанетерпимість не знаходитьвиправдання, бовічна правда проявляється на цьомусвіті в різних формах. Будучи у ставленні до себе самого цілковитобезкомпромісним і осягнувшивнаслідокцьогоповнугармоніюміжсвоєю наукою та своїмжиттям, Сковорода бувнадзвичайнолагідний і оглядний у ставленні до інших.

7. Тема свободиСковорода обстоював права людськоїособистості в кожнійлюдині, а, в перекладі на конкретнуполітичнумову того часу, це означало сильнудемократичнутенденцію, щобулапоєднанаізспівчуттям до закріпаченихселянськихмас, з гостроюнеприязню до московськихгнобителів. В одному своємувірші, що носив багатозначний заголовок лат. «Delibertate» («Про свободу») він писав тодішнім жаргоном, винесенимізАкадемії:Что то за вольность? Добро в ней какоє?Іниговорять, будто золотоє.Ах, не златоє: єсли сравнить златоПротив вольности, єще оно блато…Будь славен вовік, о муже ізбранне,Вольности отче, герою Богдане!Згадка про Богдана та й самий заголовок вірша не залишаютьсумніву, про яку саме «вольность» думав тут Сковорода. На особистійморалі, як писав С. Єфремов, він очевидно не спинявся, а зв'язувавїї з громадським і національним ладом — «сопрагаючи, — як сам висловлювався, — сродную собі частную должность (обов'язок) з общею (загальною)». Такі думки не подобалисьмосковськійцензурі.

8. Тема дружбиЯк на джерелорадощів, а звідси — душевного здоров'я, Сковорода вказує на дружбу. Однаквибиратидрузів треба дужеобачно, оминаючипідлабузників і криводушних. Бонерідконещирідрузізалучаютьмолодулюдину до непомірності, спокушаючизапевненнями, що для чистого все чисте; у таких випадках треба рішучепоборотисоромливість і твердо відмовити, а надалі і взагалівідмовитисявідспілкування з такими людьми, — застерігає наставник. Якщо «ми охоче підтримуємозносини з людьми, якіщедосіздорові, але розумякихпошкоджений і насиченийотруйнимвченням», ми ризикуємовтрапити у їхнє становище.

9. Ставлення до життяВ одному з пізнішихпослань Сковорода розповідає про зустріч з ченцем, якого« страшенно мучить демон печалі, і якийзвичайноназиваютьбісоммеланхолії. (…) Даючипорадиційлюдині, я сам ледве не пропав. (…) Дужеважливезначеннямає, з ким щоденноспілкуєшся і кого слухаєш. Бопоки ми слухаємо, ми їх дух в себе вбираємо». »Цяісторіявиглядає особливо повчальною, оскільки учитель, визнаючи, що сам піддавсяпечалі, показує, як поборов цей стан: у снівінзвернувся по допомогу до Всевишнього:« «Якщо Бог всюди, якщовінприсутній і в цьому черепку (при цьому я підняв черепок з землі), то для чоготишукаєшрозради в іншихмісцях, а не в самому собі? Аджети є кращим з усіхтворінь». »Прикметним є те, що, на відмінувідбагатьохмудреців, Григорій Сковорода не протиставляє душу й тіло, усвідомлюючи, щолюдина — цепоєднання одного та іншого, а відтак вона муситьставитисяоднаководбайливо до обохчастинсвоєїнатури. У багатонапучуваннях Сковорода порівнює душу й тіло та їхніфункції: «обов'язково і самещоденнопідкидай у душу, як у шлунок, слово абовислів», «…те, щопобачиш і почуєш, перетворюй у споживний і рятівнийсік, як тварина, що повинна бути принесена у жертву Богові» про спілкування з різними людьми вінкаже: «їжа добра, але що з того, якщо вона не подобаєтьсятвоємушлунку» тощо.Сам Сковорода виявляєнеабиякуобізнаність з медичнимитеоріямиантичнихлікарів: вінзазначає, Гален, міркуючи про здоров'я, радив хлопчикам і юнакам вживатихолоднішу, а старим — теплішуїжу, і тлумачитьцю думку так: з гарячоїїжірозвиваєтьсязайвавологість, а звідси — катар, нежить, гній, вологість, згущена жаром. Плутарх так само вважав причиною всіх хвороб надлишоквологи в тілі:« «хвороба, всяка зараза і запалення не можутьприщепитися, коли тілохолодне, позбавленеслизу і легке, як корок (…), то зробийоготоншим, скорочуючинадмірнуїжу й уникаючивогню, породженого вином, звідкивсі пороки душі, а з останніх, у свою чергу, — всіхворобитіла» ».

10. Сковорода конкретизуєзв'язокміждуховними та тілесними недугами: людина, яка зловживаєм'ясом та алкоголем, довгозупиняється на тривожномуроздумі — «звідсипередчаснестаріння, коли не щосьгірше». У 26-му листі до МихайлаКовалинського, вмілокористуючисьлатинськоюклінічноютермінологією, вінперелічуєхвороби та стани, які, за йогоспостереженнями, найпоширенішісеред людей: короста (scabies), пропасниця (febris), водянка (hydrops), епілепсія (epilepsia), кашель (tussis), виснаження (lassitudo), тощо.Лише в 1798 роцівийшовдрукомйого «Нарциз, абопізнай самого себе», та і то без йогопрізвища. В 1806 р. журнал «СіонськийВєстник» видрукувавщедеякійого твори. Потім у Москві в 1837–1839 рр. вийшлиокремодеякійого твори, і лише в 1861 роцівидруковано першу, але зовсімнеповнузбіркуйоготворів. Краща й більшазбірка, але теж не повна, вийшла в 1896 р. в Харковіпідредакцієюпрофесора Д. Багалія. Тут видруковано 16 творів, причому з них 9 уперше! Крім того надруковано тут біографію Сковороди та деякійоговірші. ЩеодневиданнятворівГригорія Сковороди вийшло в 1912 році в Петербурзіпідредакцією В. Бонч-Бруєвича. Тут видруковано (?) творівнашогофілософа і дужегарнайогобіографія пера М. Ковалинського, щобувучнем Сковороди. Але повноговиданнятворівнашогофілософа й досі нема, борізнійого рукописи знаходяться по різнихархівах та бібліотеках.

11. Вплив Сковороди на сучасниківГригорій Сковорода маввеличезнийвплив на своїхсучасників і на дальше українськегромадянство, і то не тількисвоєюетичною наукою, а головним чином своїмжиттям, в якому слово ніколи не розходилося з ділом: йоговченнябуло в повнійзгоді з йогожиттям. Щобоцінитицейвплив, як писав С. Єфремов,…досить буде сказати, щосучасникибачили в ньому «мандровануакадемію» і його самого вважаливартим за університет; доситьсказати, що коли треба булотодізнайти в Україніідейну, чесну та чистулюдину, шукалиїїміж «сковородинцями», тобтоучнямицього чудного чоловіка та прихильникамийого науки. І навіть перший на територіїУкраїниуніверситетХарківський не дурно постав на СлобідськійУкраїні, де найбільше жив і навчав Сковорода… Жертви на новийуніверситет, післязаклику і «драматичнихжестів» Каразина (р. 1802). посипалисьголовним чином од учнів Сковороди, знайомих та приятелівйого, і тих жертв зразу ж набралось на велику, як на той час, суму — 400 .000 карб. Впливу од Сковороди безперечнозазнав і батько нового українськогописьменстваКотляревський, і батькоукраїнськоїповістиКвітка… — (Іст. укр. письменства, І, ст. 255).Невважаючи на те, щотворів Сковороди не друкувалося, вони ширилися через переписування. «Сковороді не треба булошукатичитачів, — вони йогошукали: в ньогознаходилисьтакігарячіприхильники і пропаґатори, щонавіть через газетисповіщали, закликаючії до себе охочих читати твори українськогофілософа… Ці твори заходили й підсільськустріху: Згадаймо Шевченкову згадку з дитячихліт:ЗроблюМаленьку книжечку. ХрестамиІ візерунками з квіткамиКругом листочки обведуТа й списую Сковороду,Або „Три царіє со дари“…Як бачимо, Сковорода стоїть тут поручдужепопулярнихтворівнапівнародноїмузи, і, справді, багатопсалмівйого й теперщеспіваютьсліпці та лірники, не знаючи й не відаючинічого про автора…» (там же).

12. Вшануванняпам'яті Світ «упіймав» Григорія Сковороду посмертно: зображенняфілософа на банкнотіноміналом 500 гривень. Пам'ятна монета номіналом 1 000 000 карбованців. Реверс. 1919 р. — в Українібуловідзначено 125-річчя з дня смерті Сковороди. 1922 р. — 200-річчя з дня народження. 1939 р. −145-річчя з дня смерті. 1942 р. — 220-річчя з дня народження. 1944 р. — 150-річчя з дня смерті. Ім'ям Сковороди названо село Сковородинівка, Золочівського району на Харківщині; вулиці у Києві, Харкові, Полтаві, Одесі та іншихмістах; Харківськийпедагогічнийінститут та Переяслав-Хмельницькийдержавнийпедагогічнийуніверситетносятьім'я Сковороди. Іменемфілософа названо такожІнститутфілософії НАН України. Крім того, у 2005 р. на базі Переяслав-Хмельницького державного педагогічногоуніверситетуіменіГригорія Сковороди було створено Центр Сковородинознавства, очоленийд.філол.н. проф. МиколоюКорпанюком, якийщодвароки проводить Сковородинівськічитання. 21 червня 1996 року Національний банк Українивипустивсрібнуювілейну монету номіналом 1 000 000 карбованців з посвятою великому українськомуфілософу і вченомуXVIII століттяГригоріюСковороді (1722-1794 рр.) 15 вересня 2006 року Національний банк Українивипустив банкноту номіналом 500 гривень, на аверсіякоїзображеноГригорія Сковороду. На його честь також названо астероїд 2431 Сковорода[3]. Пам'ятнімісця і музеї Г. Сковороди Літературно-меморіальний музей Г. С. Сковороди в Переяславі-Хмельницькому Чорнухинськийлітературно-меморіальний музей Г.Сковороди

13. Марка

14. Батьківська хата

15. Вшанування пам*яті

18. Роботу виконала ДавидоваІ.М. вчитель української мови і літератури

19. Дякую за увагу!!!