Олександр Ков і нька - як символ свого часу

1. Калашниківський НВК Полтавськоїрайонної радиІздосвідувивченнялітературирідногокраюПідготувалаучитель українськоїмови та літературиНочовна Катерина Іванівна

2. Олександр Ковінька- як символ свого часу «ОлександрІвановичбувріднимсиномсвого часу, коли в українських селах двері не замикалися, коли в селянських родинах дітизверталися до батьків на «ви», коли зауваження старших людей сприймалися чужими дітьмивсерйоз, без нахабногопащекування…» (П.Стороженко)

3. “Сміх мій із життя! Весь свій гумор черпаю з народного джерела і звідки беру, туди й віддаю” «Твори ОлександраКовінькивідтрадиційівіджиття. І тому високохудожні, правдивіізавждисучасні. БоОлександрКовінькапише про те, щобачитьіщойогопо-справжпьомухвилює, а не про те, щойомухотілося б бачитичивигадати». Олег Чорногуз

4. Він бувсправжнійзапорожець — високогозросту, міцний, широкоплечий, представницький. Ніхтоніколи не бачивОлександраІвановича в краватці — на ньомузавждибулисорочки-вишиванки. Він любив їхносити: ізблакитнимвізерунком, і — особливо — полтавську, вишитубілим по білому, щопоетичнозветься – сизий мороз. Цюназвувінтеж любив, казав:“Симпатично називається!”. Цебулочинайуживанішеслівце народного гумориста: симпатичний, симпатично, симпатичненько... В бесідівонозриналозйого уст раз по раз. Все, щойомуподобалося, вінназивавсимпатичним, один ізсвоїхдавніхвідгуків про нього я так і назвав: "СимпатичнийОлександрІванович" . Особливо цимслівцемвін радо називавдобрихі хороших людей. Цебуло в його устах чи не найвищою похвалою.Він любив Україну та все українське.

5. Улюблені візерунки вишиваних сорочок Олександра Ковіньки

6. Село Плоске Решетилівського району Тут вперше побачив світ письменник, гуморист, сатирик іпубліцист, справжнійпатріотсвоєїБатьківщини – ОлександрІвановичКовінька.

7. ОлександрІвановичКовінька (справжнєпрізвищеКовінько) народився на благословеннійіродючійнагумористівПолтавщині у переддень XX століття(це за старим стилем, а за новим— 14 січпя 1900 року) іцим самим, жартомакажучи, започаткував не лишесвоєнародження, а йнародження XX віку. Це, за словами тіткиЯвдохи, бувнайдорожчийноворічнийподарунок батькам ОлександраІвановича — Іванові та ЯлисаветіКовінько. Тим більше, щоцейподарунокбувподвійним, разом змалепькимСашкомматизнайшлащеймаленькудоньку. Батьки майбутньогописьменникабулибідніселяни. ОтожСашко, як ііншідіти, змалечку став не за літамидорослим: мавбагатороботиі мало хліба. Цеважкетрудовежиттяпоміжпрацелюбного, аленужденного люду ічудовоїполтавськоїприродибулочи не найпершоюжиттєвою школою майбутнього сатирика.

8. Закінчивдвокласне училище іздванадцятироківпішов у найми. У 1917 р. склавекстерноміспити за чотирикласигімназії. Українськуреволюціюзустрівіззахопленням. Під час громадянськоївійни пережив чималоперипетій: перебував у повстанськомузагоні, бивсязденікінцямиіпотрапивуїхній полон, побувчервоноармійцеміпетлюрівцем. По війніповернувсядодому, працював секретарем сільради, пройшовкурсиінструкторів-лекторівАвіахіму, заочно навчався в Полтавськомуінститутінародноїосвіти. Другим класомцієїшколибулосторожування в сільськійаптеці, де Сашко не тількизаробляв на хлібнасущний, а й проходив «медичні науки» — підмітавпідлогу, мив посуд...

9. Олександр Ковінька Остап Вишня Тепервінщебільлшезахоплюєтьсяхудожньоюлітературою, усмішками Остапа Вишні, який став молодому колезі по перу першим літературним учителем, порадникомі другом. У 1926 р. в харківськійгазеті «Селянська правда», де відповідальним секретарем працював Остап Вишня, з'являєтьсягуморескаОлександраКовіньки «Містки та доріженьки». Через два роки ОлександрІвановичзалишаєрідне село, секретарювання в Плосківськіійсільрадіі переходить па журналістську роботу.

10. Літературна діяльність Літератор-газетяр у гострихізлободеннихфейлетонахпорушуєважливійактуальніпитаннягромадськогоіполітичногожиття. Весь свій талант, усе своєвміннявін кладе на алтарслужіннясвоємународові. З 1928 р. професійнозаймавсяжурналістикою як фейлетоністгазети «БільшовикПолтавщини». Друкувався в журналах «Червоний Шлях», «Всесвіт», «Плуг», «Червонийперець». Йогофейлетонівігуморесок, як вогню, боялись бюрократи, хабарники, кар’єристи. У 1929 р. вийшла перша збіркагуморесок «Індивідуальнатехніка», у 1930 р. — друга збірка «Колективомподолаємо». Післяцьоголітературнадіяльність перервалась на два десятиліття.

11. 6 жовтня 1934 року за наклепницьким доносом ОлександраКовінькузаарештувалийзвинуватили в приналежності до контрреволюційноїорганізації.Особливанарада НКВС засудила Ковіньку до десяти роківвиправно-трудовихтаборів та вислалайогоспокутувати “провину” на Колиму. У 1947 роційогобулозвільнено, але без права повернення в Україну. Жив у Якутії. 1950 року йогозаарештовуютьзновуіповертають у Нагаєво, поблизу Магадана, де Ковінькапрацювавекономістом в автоколоні.Лише через понаддвадцятьроківз часу першогоарештуКовінькубуловизнано абсолютно невинним, і 4 липня 1956 року йогосудово-слідчу справу булоприпинено за відсутністюзлочину.Протенітяжкігулагівські роки, нізнущанняконцтабірнихнаглядачів, нінелюдськіумови не змоглизламати, зігнутиполтавськогопересмішника, вбитиздатностіпосміхатися. По приїздідодому, де на ньогочекалисин, дочка і дружина, вінвключився в активнутворчуйгромадську роботу.

12. Портрет письменника у музеї Плосківської школи Решетилівського району Жанрова різноманітність творів • Широкій жанрово різноманітнітворчігоризонтиОлександраКовіньки — від коротеньких бувальщин-оповідок, фейлетонів, гумористичнихповістей до веселихспогадів, памфлетів, публіцистичнихнарисів. Усійого твори наскрізьпройнятілагідноюіронієюпроникнутігуморомітрохиприсоленимнародним жартом, якийОлександрІвановичподає частенько у чистому народному варіанті. ОлександрКовінька, насамперед • ВЕСЕЛИЙ НАРОДНИЙ ОПОВІДАЧ. Олександр Ковінька – веселий народний оповідач

13. У багатьохтворахОлександрКовіньказвертається до далекого минулогоукраїнського села. Описуєізмальовуємалоприємнікартинидореволюційногожиття, йогопобут, важкущоденнупрацю простого люду. Все цездитячихроківзакарбувалося в йогодумційогопам'яті, і коли вінзгіркотою в серціізіронічноюусмішкою на устах все цезмальовує, то нібикаже, звертаючись до молодшогопокоління: «Читайте, придивляйтесьі не забувайтесь. Цінітьіпоціновуйте те, щовимаєтеічогозблизькоївідстані не помічаєте».

14. Зовсіміншікартинибачимо в книжках про сучасністьписьменника. Вони написані в теплих тонах, зніжнішимзабарвленням. Сповнені милого ліризму, задушевностіілюбові до людей. Твори ОлександраКовінькивідтрадиційівіджиття. І тому високохудожні, правдивіізавждисучасні. БоОлександрКовінькапише про те, щобачитьіщойогопо-справжньомухвилює, а не про те, щойомухотілося б бачитичивигадати.

15. Молодь читає твори О.Ковіньки У йоготворчомудоробкусатирико-гумористичныповісті "Хрестоносці" та "Превелебнісвистуни, абоСмішні, чуднійсумніпригодисільськогохлоп'яка Василя Черпака", автобіографічнаоповідь "Чому я не сокіл?..", публіцистичністаттіз проблем розвиткуукраїнськоїмови, збереженняісторико-культурноїспадщинирідного народу. Ковінькапостійнодрукувався в журналах «Перець», «Україна», «Прапор», «Жовтень», у багатьох газетах. З 1965 року майже два десятиліттябув депутатом Полтавськоїміськради. На VІ з’їздіписьменниківУкраїниобирався до правління СПУ. 1970 року нагороджений орденом «Знак пошани». 1984 року став лауреатом преміїім. Остапа Вишні, а 25 липня 1985 року ОлександраКовіньки не стало...

16. Наш дід Ковінька «Колись менідовелосяпобувати в Полтаві. Ми йшлизОлексацдромІвановичемКовінькоюзасніжениммістом. Сніглетів колючий інавіжений.Биву очі, сікобличчя. Словом,містом гуляла та чудова погода, яка часом вигідна для того, щоб не помітитизайвий раз свогознайомого, не привітатисяі пройти стороною. ВисокийОлександрІвановичйшовгамірноювулицеюсвоєїсимпатичноїПолтави, а пресимпатичніполтавці, незважаючи па сніговухурделицю, помічалийого, щировіталисяз ним, чемносхиляючиголови, посміхалисяйому. А ті, хто, як кажуть, не був па «короткійнозі» зОлександромІвановичем, на митьзупинялисьі, поглядаючичи в йогобік, не без гордості казали: «Ото наш дідКовінькапішов». ( ОлегЧорногуз)

17. "СвітКовіньки — цесвіт добра. Цесвітлюдяностіізлагоди", — писав Олег Чорногуз 1992 року на будинку, в якомуостаннім часом жив О. Ковінька у Полтаві по вулиціЗигіна, 4, встановленомеморіальнудошку.