ПОЕЗІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ

1. ПОЕЗІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ Підготувала Соляник Наталія

2. Поезія ”другої хвилі”:Празька поетична школа “Друга хвиля” еміграції – період між двома світовими війнами

3. Найвищого художнього й ідейного рівня досягла українська поезія в діаспорі між першою і другою світовою війною в творчості представників Празької поетичної школи. Поетів-”пражан” об’єднувала насамперед ідея державності України

4. Празьку поетичну школу утворили художньо найталановитіші пореволюційні поети, більшість з яких ще недавно зі зброєю в руках боролися за українську державу, і після занепаду Української Народної Республіки опинилися за кордоном.

5. Найвідоміші представники цієї школи: • Юрій Дараган • Олег Ольжич • Євген Маланюк • Оксана Лятуринська

6. Юрій Дараган Народився на Херсонщині у 1984 році. Навчався в Тираспільському реальному училищі, в роки Першої Світової війни служив поручником царської армії, а після революції 1917 р. офіцером військ УНР. Розділив долю тисяч оборонців УНР,які опинилися в таборах інтернованих в Польщі та Чехословаччині, там захворів на туберкульоз і пішов з життя 32-літнім. Його найвідоміші збірки: “Луна минувшини” та “Сагайдак” (вийшла за рік до смерті поета)

7. Здогнати простір у погоні, шпурнути час у хижий вир і на останнім переломі піднестись до осінніх зір. Ю. Дараган

8. Євген Маланюк Народився 2 лютого 1897 в Архангороді (Херсонщина). Навчався в земському реальному училищі, яке закінчив у 1914 році. Воював в Першій Світовій війні, очоливши кулеметну команду 2-го Туркестанського стрілецького полку. Коли у жовтні 1920 р. армію УНР інтернували до Польщі, Маланюк опинився в таборі для інтернованих . Тут почав писати вірші. Разом з друзями видає журнал “Веселка”. У 1925 р. в Подєбрадах виходить перша збірка поета “Стилет і стилос” , у 1926 р. - Гербарій”, у 1930 р. у Варшаві видана його третя збірка “Земля й залізо”. Помер Євген Маланюк 16 лютого 1968 р. в Нью-Йорку. Посмертно, у 1972 році було видано збірку «Перстень і посох», в якій поет прощається з усім, що було йому дороге.

9. Біла лагода яблунь в цвіту П’ю життя моє спрагненно-радо, Прийдеш, прийдеш ? – і легіт: прийду – Медоносним зітханням – ой, Ладо! Є. Маланюк

10. Олег Ольжич Народився 7 липня 1907 року в Житомирі. Після Першої Світової війни, він у 15 років з матір'ю виїхав з України до батька, що не схотів співпрацювати з московським комунізмом. Після того жодного разу за своє життя не приїздив до України, Жив і творив за кордоном. Його першим друкованим твором було оповідання “Рудько” під псевдонімом О. Лелека. Після своєї смерті залишив 3 збірки: “Рінь”(1940), “Вежі”(1940), “Підзамча”(посмертно видана в Мюнхені 1946 р.). Важливий компонент поетичної манери Ольжича – домінантні образи (дух, віра, одвага, воля, мужність, боротьба).

11. За нами розгубленість мертва, Де страх і покора – закон. Там втрат не буває, де жертва – Здобутий в огні бастіон. О. Ольжич

12. Оксана Лятуринська Народилася 1 лютого 1902 р в багатодітній сім’ї. Ще з дитинства у неї проявляються неабиякі здібності до малювання і поезії - у 8 років дівчинка написала свій перший вірш “В Альпах”. Навчалася в Кам’янецькій гімназії, але навчання не закінчила: сталася низка подій, що змінили її життя. В 1919 р. помирає мати, батько силоміць віддає 17-річну Оксану заміж. Проте вона втікає від нелюбого чоловіка і емігрує до Німеччини, ледь не загинувши в дорозі, а потім переїздить до Чехо-Словаччини, де навчається в українській реальній гімназії в Празі, та записується до Карлового університету. Під час бомбардування Праги радянськими літаками 1944/45 рр. втратила слух, після чого емігрувала спочатку до Німеччини, а потім до США, де й померла 13 червня 1970р. Її мистецька спадщина велика, але найвідоміші поетичні збірки “Гусла”(1938 ) та “Княжа емаль” (1941).

13. Зуб, ратище, копито, пазур. Тут муж ішов на силу вражу. Сурмив тут мамут. Тут ведмідь Печерний вів кошлатий слід. Кружляв тут яструб в яснім небі, По озеру плив чорний лебідь. Оксана Печеніг (Псевдонім О. Лятуринської)

14. Поети празької школи були в цілому духовно-ідейно, стилево й тематично близькі. Всіх їх окрилював пафос національно-визвольної боротьби, посиленої значною мірою ренесансом української культури 20-х років і хвильовізмом в Радянській Україні. Панівним стилем у їхніх творах був неоромантизм, який мав своє коріння ще в класичному українському романтизмі та який формували також ідейні спрямування неспокійної міжвоєнної епохи 1917-1940 років. Неоромантизм в тогочасних умовах також був виявом збереження українського національного організму емігрантів.