Симоненко

1. Василь Симоненко (1935 - 1963) Сторінки короткого життя Завідувач бібліотеки ХЛ № 15 СеменніковаН. В.

2. Біографія Біографія Василь Симоненко народився 8 січня1935 року у селіБіївціЛубенськогорайону Полтавської області. Дитинствомайбутньогопоетабуловажкимі голодним, оскількивоноприпало на роки війни. Батькозалишивсім’ю–йогозамінивВасильку дідусь. Матитяжко працювалав колгоспі. До неї не один раз приходили свати, алевона не хотіла, щобу їїсина, якогосамовідданолюбила, буввітчим. Василькоспочаткунавчавсяу Біївській початковійшколі, де закінчивп’ятькласів. Вчителькапригадувала: «У класіз-поміждітей вінвиділявсядвомаречами: біднимодягомта розумом». Потімперейшову школу у сусідньому селі–Єнківцях. У 1952 роцізакінчивіззолотою медаллюТарандиївськусереднюшколу, до якої хлопцюдоводилось ходитипішкиу будь-яку погоду майже 9 кілометрівлишев одну сторону. Того ж року –вступив на факультет журналістикиКиївськогоуніверситету.

3. ВодночасізСимоненкомтам тоді навчалисятаківидатнімайбутнідіячі українськоїлітератури: ЮрійМушкетик, МиколаСом, ВалерійШевчук, Борис Олійник. Василь став активнимчленом університетськоїлітературноїстудії. Стажуючисьв університетській багатотиражці«За радянськікадри», юнак віврубрику «На літературному Парнасі». Відомо, щовінзакінчив навчанняв університетіу 1957 році. До 1960 року –працювавжурналістому газеті«Черкаськаправда», а згодом, по 1963 рік–у газеті«Молодь Черкащини», а також–власнимкореспондентом «Робітничоїгазети».

4. Саметого ж року поет разом зАллою Горськоюта президентом Клубу творчої молоді, режисероміпрофесоромКиївського національногоуніверситетутеатру, кіноі телебаченняім. І.Карпенка-Карого–Лесем Танюкомпроводив роботу звиявленнямісць похованнярозстрілянихорганами НКВС на Лук’янівськомута Васильківськомуцвинтарях, а також–у лісовомумасивібіляпоселення Биківня. Вінприймавучасть у колективному складанніМеморандуму ізвимогою оприлюднитимісцямасовихпохованьі перетворитиїху національнімісцяскорботи та пам’ятіінадіславйогодо Київськоїміської ради. Післятакого «зухвальства» за поетом буловстановленонагляд.

5. Відомо, що 6 червня1962 року на вокзаліЧеркас правоохоронцісиломіцьзатяглиВасиля Симоненкау вагон іповезли у відділенняміліції на станціюіменіТараса Шевченка, де жорстоко побили. Приводом послужила суперечкаміж поетоміпродавчинеювокзального буфету – начебтовона ранішевстановленогочасу хотіла зачинитисяна перерву. Редакційнепосвідчення журналістащебільшероз'ятриломіліціонерів. Цілу нічпоетапротрималив камері. Дружина та друзі розшукалийоготількинаступногоранку, івін розповівїм, як йомузв’язалируки, кинули ницьі нещадно били по нирках. Поетазвільнилилише післявтручанняголовиСмілянськогоміськкому партiï. На думку друзівСимоненка, цепобиттябулоне випадковим–у форміміліціонерівбуликагебісти. Післяцьоговипадкупоет став хворіти–його нестерпноболілинирки. На початку вереснявін лігв обласнулікарню, де йомузробилиоперацію. Вона не допомогла–у нічпроти 14 грудняВасиль Симоненко помер. Йогопоховалина міському кладовищіу Черкасах. Офіційнаверсіясмерті поета–рак нирок.

6. Творчість Творчість ПисативіршіВасиль Симоненко почав ще старшокласникомівміщувавїху шкільнійстіннівці. Продовжувавтворитиіу студентськіроки, але друкувавсямало. На цебулодвіпричини: Симоненко бувдужевимогливимдо художньоїдовершеностісвоїх творівіне мігпогодитисязпритискамицензури, яка нещадно шматувалафрагментиіокремірядки поданихдо друкупоезій, коли вбачалав них гостру соціальнута політичнукритику можновладців.

7. У щоденникупоетаєтакийзапис: «Формалізм починаєтьсятам, де кінчаєтьсядумка. Якщо, поет не приносить новихдумок та емоцій– вінформаліст. Як бине реклямувавсвою мнимуналежністьдо реалістів. Холуйським реалізмне можебути. Є реалізм, якомуслужив Шевченко, ієреалізм, щокористується послугами».А пізніше, 3 вересня1963 року, Симоненко написав:«Друкованіорганистали щебездарнішимиізухвалішими: «Літературна Україна» каструємою статтю, «Україна» знущаєтьсянад віршами…. До цьогоможна щедодати, щов квітнібулизнятімоївіршіу «Зміні», зарізані (?) у«Жовтні», потімнадійшли гарбузиз«Дніпра» і«Вітчизни» (ценазви республіканськихжурналів). Ай, ай, ай, весело! Всіми підпресом. Так вонотреба задляпрогресу…».Прижиттєвимивиданнями Симоненкабулилишеперша збіркапоезій– «Тиша ігрім» (1962) іказка«ЦарПлаксійта Лоскотон» (1963), яку поет створив для свого маленького синаЛесика за одну ніч.

9. ВеликоїпопулярностінабулисамвидавніВеликоїпопулярностінабулисамвидавні поезіїСимоненка, зокремацикл творівіз сатирою на радянськийлад. Цетакі поезії, як «Некролог кукурудзяному качанові», «Злодій», «Суд», «Баладапро зайшлогочоловіка», «Дума про щастя», «Одинока матір», «Брама», «Де зараз ви, кати могонароду?» та інші.

10. Окремийзначнийцикл становлятьтвори, в якихпоет висловлюєлюбовдо своєїбатьківщини–України: «Задивляюсьу твоїзіниці», «Є тисячідоріг», «Українськийлев», «Лебедіматеринства», «Україні», «Грудочказемлі». Надзвичайнопопулярнимистали поезіїзглибокимфілософськимпідтекстом: «Ти знаєш, щотилюдина…» і«Я», а такожвірші, у яких поет засуджуєставленнявладидо людинияк до гвинтика: «Дідумер», «Баба Онися», «Перший». Тоді ж у щоденникупоетаз’явивсяновийзапис: «Втрата мужності–цевтраталюдськоїгідності, котруя ставлю над усе. Навітьнад самим життям. Але скількилюдей –розумнихіталановитих–рятували своєжиття, поступаючисягідністю, і, власне, перетворювалийогов нікомуне потрібнеживотіння. Це–найстрашніше».

11. ВіршіінтимноїлірикиВ. Симоненкавражають красою іщирістюпочуттів. Більшістьзних увійшлидо прижиттєвоїзбірки«Тиша ігрім», частково–до збірки«Земнетяжіння», яка вийшладрукому 1964 роціуже післясмерті поета. У щоденникуВасиля Симоненкає записвід 5 вересня1963 року: «Вчора написав «Казку про Дурила». Написав одним подихом, хочдещобулозаготовленераніше. Сьогодніказкащеподобаєтьсямені, жаль, що нікомуїїпочитати…».Алегорично-сатирична спрямованістьцьоготворумала таку викривальнусилу, буланастількинасичена алюзіямина сучаснупоетовідійсність, що «Казка про Дурила» булавперше оприлюдненалишечерез 24 роки після смертіїїавтора.

12. Ушанування Ім'ямпоетаназванівулиціу багатьох містахУкраїни, Черкаськаспеціалізована школа № 33 та спеціалізованашкола № 252 в містіКиєві. У Черкасахпрацює Літературно-меморіальниймузей Василя Симоненка. У 1965 роціна громадських засадах булостворено музей іу Біївцях– ухаті, де поет народився. 17 листопада 2010 року у Черкасахвстановили пам'ятникпоетові. 25 грудня2008 року Національнийбанк Українивипустивв обігпам'ятнумонету номіналом 2 гривні, присвяченупоету, а у 2015 роцібулавипущенаювілейна поштовамарка на честь 80-річчя здня йогонародження. 20 травня2015 року у внутрішньомудворику Червоного корпусу КНУ іменіТараса Шевченка відбулисяурочистостізнагодивідкриття погруддяВасилю Симоненку. Ушануванняпам’яті пам’яті

13. Іменемпоетаназвано п'ятьпремій: Літературнапремія«Берег надії» імені Василя Симоненка (1986–2013), ЛітературнапреміяіменіВасиля Симоненка НСПУ (1987–2010), Всеукраїнськалітературнапреміяімені Василя Симоненка (2012), Лубенськарайонналітературно-мистецька преміяіменіВасиля Симоненка (2000), ЖурналістськапреміяіменіВасиля Симоненка (2012). На віршіВасиля Симоненкастворено десятки пісень. Їхвиконуютьікобзарі, і панки, іпоп-виконавці, іметал-гурти. Їх співаємолодь підгітару. Окремівірші поета, віршованіказки: «Казка про Дурила», «Подорожу країнуНавпаки», «ЦарПлаксій та Лоскотон» введеніу програмуз українськоїлітературисередньоїшколи.

14. Усі твори автора Усі твори автора