Українське національне відродження. Від етносу до нації

1. Українське національне відродження. Від етносу до нації Підготувала учениця 9-А класу Максименко Анастасія

2. Зміст • Українське національно-культурне відродження • Періодизація формування української національної самосвідомості • Українська етнографія • Освіта

3. Основоположником нових поглядів на концепцію країни вважається німецький філософ Йоганн Гердер, який одним із перших довів значення національних мов і фольклору в розвитку національної самосвідомості народів. Після відвідин України ще в 1769 р. відзначав: "Україна стане колись новою Елладою. Чудовий клімат цієї країни, гідна вдача народу, його музичний хист, плодюча земля - колись пробудяться. Із малих племен, якими були колись греки, постане велика культурна нація, її межі простягнуться до Чорного моря, а відтіля ген у широкий світ".

4. Поняття "українськенаціонально-культурневідродження" відображаєпроцесстановленняірозвиткукультурно-освітнього та громадсько-політичногожиттяУкраїнипротягомкінцяXVl - початку XX ст. Українськенаціональневідродженнярозпочалося на східноукраїнських землях в кінціXVUI ст. Воностимулювалося, з одного боку, природнимипроцесамизагальнокультурногорозвитку, зіншого -необхіднітюпротидіїупосліджувальнійполітиціросійського царизму. Тяжкеполітичне, срціально-економічне становище, культурнийзанепадвикликали "захиснуреакцію", щопроявилася у ціломукомплексіподійіявищ, якісвідчили про засвоєннячастиноюінтелігенціїізначнепоширення в масахнаціональноїсвідомості, активізаціюукраїнськогонаціональногорухувусіхйого формах, як спочаткукультурницько-просвітніх, так згодоміполітичних, про розвитокусіхгалузей культурного життяукраїнців. Втратившибудь-якунадію на державнеопертяіпідтримку в процесах культурного розвитку, діячіукраїнськоїкультурибулипоставлені в умовипостійногодоведеннячинностінаціональноїкультуривїїсутоетнічномурозумінні. Етнографізм за цихобставинмусив стати і став визначальноюрисоюформуванняновоїукраїнськоїкультури. Пізнішеце мало своїнегативнінаслідки у галузівихованнянаціональноїелітиі в справіполітичноїреалізаціїнаціональних прав українців, однакприйнятноїальтернативиетнографізмупротягомдовгого часу просто не було. • Національневідродження як поняттяокреслюєпроцеснабуттяетносом таких якісних рис, якідозволяютьйомуусвідомити себе нацією, дійовою особою історіїйсучасногосвіту. Вонобулохарактерним для тих етнічнихспільнот, які в попереднічасивтратиливласнудержавністьісамостійненаціональнежиттявзагалі. За власневідродження, починаючизмежіXVIII-XIX ст., так чиінакше боролись усіслов'янські народи, за виняткомхібащоросіян. Об'єктивна мета процесунаціональноговідродженняполягала в оздоровленнііконсолідаціїукраїнськоїнації та відтворенніукраїнськоїдержавності.

5. Періодизація формування української національно самосвідомості: • Iетап. Академічний (українознавчий) кін. XVIII – 40-ві роки XIX століття; • II етап. Культурницький (українофільський) 40-80 роки XIX століття; • III етап. Політичний (український) 90-ті роки XIXст. – 1914 рік. Перебіг усіх трьох етапів характеризується невпинною боротьбою діячів національної культури за право вільного розвитку великого творчого потенціалу свого народу, якому є чим пишатися, є що розвивати і є що сказати світові.

6. Українськенаціональневідродженнябазувалось на попередніхздобуткахукраїнського народу, зокрема, традиціяхнаціональноїдержавності, матеріальній та духовнійкультурі. Соціальнимпідґрунтямдля потенційноговідродженнябулоукраїнське село, яке зберігалоголовнуйогоцінність - ріднумову. Виходячизцього, стартовіумови для відродженнябуликращими у Наддніпрянщині, оскільки тут щезбереглисятрадиціїнедавньогодержавно-автономного устрою, політичних прав, залишкивільногокозацького стану, якого не торкнулосязакріпачення, та козацького суду, а найголовніше - тут хоча б частковозберегласявласнапровіднаверства - колишнякозацька старшина, щоправда, переведена у дворянство.

7. Видатнийпольський поет Адам Міцкевичназивавукраїнцівнайпоетичнішимінаймузичнішимз-посередусіхслов'янськихнародів. Польськійросійськіпоетиіфольклористивідкривали в українськійнароднійкультуріціліжанри, яких не було у польській та російськійтворчості. У дусідержавницькихідеологій вони трактувалиукраїнську культуру як частину "всеросійської" чи "всепольської" культур. Водночасїх приклад усе більшепереконував, а деякимівідкривавочі на непересічнуцінністьукраїнськоїкультури • Разом зтимважливозауважити, щоромантичнесвітобаченнямусилозавойовуватисобімісце в душах людей у боротьбізкласицистичнимиуподобаннямитворцівРосійської та Австрійськоїімперій, такими як раціоналізм, одноманітність, універсальністьісвоєріднеуявлення про належнийдержавний "порядок". Дужебагатьомукраїнцямбуло нелегко зробитичіткийвибір на користькотрогосьізтипівсвітовідчуття, а пошукикомпромісузводилиїх на манівцібезплідниххитань, доки не перемагавзаохочуваний державою прагматичнийпідхід.

8. Українське суспільство по різному ставилося до політики російського уряду. Змушена під тиском обставин уважно оцінити історичне минуле українських земель та їх перспективи у складі імперії, шляхта виробила власну позицію. Тому наприкінці XVIII ст. виникають два підходиукраїнськоїеліти до запровадженихросійськимсамодержавствомпорядків: асиміляторськийта традиціоналістський. Прихильники першого дотримувались думки, що автономні ідеї вже не відповідають вимогам часу й сприймали імперію як власну батьківщину. Вони вважали, що саме приналежність до Російської імперії дозволила українським землям врятуватись від загрози з боку Речі Посполитої, Кримського ханства та Османської імперії. Як наслідок, в українських землях створився своєрідний мовний бар`єр, що відокремлював верхні верстви суспільства від нижчих. • Табір традиціоналістів не відзначався однорідністю. Основна група обмежувалася лише відстоюванням залишків традицій Гетьманщини. Найбільш послідовно проти імперської політики виступала група, що прагнула повернути гетьманські порядки за допомогою іноземних держав. 24 квітня 1791 року у Берліні відбулася зустріч В. Капніста з головою кабінету міністрів Пруссії Герцбергом. Однак прусський монах відмовив українцям. Попри невдачі дипломатичної місії В. Капніста, сам цей факт засвідчував у таборі традиціоналістів наявність досить радикальних сил, здатних використовувати міжнародні важелі для досягнення мети.

9. Капніст Василь(1758-1823) • Просвітник, письменник, громадський діяч. Народився на Потавщині в дворянській родині, що мала козацькі корені. Обіймав посади предводителя дворянства Київської губернії, генерального судді, директора народних училищ. В “Оді на рабство” різко виступив проти закріпачення селян України(1783). 1787 р. Разом з групою аристократів-автономів підготував проект відновлення козацьких формувань в Україні, який, незважаючи на підтримку П. Рум`янцева-Задунайського і Г. Потьомкіна, був відкинутий царським урядом. Після війни 1812р. В. Капніст виступив з проектом ліквідації станової нерівності. Переклав “Слово о полку Ігоревім” російською мовою і зробив цікавий коментар, у якому підкреслив українське походження та українські особливості цього твору.

10. На початку XIXст. В українській суспільній еліті виокремлюються кілька течій: традиціоналісти, які мріяли про реставрацію української державності часів Гетьманщини; асимілятори, які працювали на благо Російської імперії, її величі і водночас мали патріотичні почуття до “Малоросії”, її культури; романтики, котрі захоплювалися культурою, мовою, побутом, світосприйманням, мораллю народу.

11. Українська етнографія • Початок українськійетнографіїпоклавГригорійКалиновський, який видав у 1777 р. в Петербурзі "Описание свадебных малороссийских обрядов". 20 років по тому (1798 р.) тут же з'являється перша енциклопедіяукраїнознавства "Записки о Малороссии" Якова Маркевича, де стисловикладалисявідомості про Україну, її природу, історію, населення, мовуіпоезію. Але щебільшезначення мала видана того ж року інша книжка - "Енеїда" Котляревського, звиходомякоїтради-ційно-умовнопов'язують початок українськоговідродження.

12. У 1819р. князь МиколаЦертелєв, грузин за походженням, протещирийпатріотУкраїни, опублікував у Петербурзі "Попытку собрания старых малороссийских песен" - збіркуукраїнськихісторичних дум. У передмовіЦертелєв писав: "Якщоцівірші не можутьслужитипоясненнямукраїнськоїісторії, то принаймні в них видно поетичнийгеній народу, його дух, звичаїстарихчасіві, нарешті, ту чистуморальність, якоюзавждивідзначалисьукраїнцій яку вони стараннозберігаютьісьогодні, як одинокуспадщину по предках, щоврятуваласявіджадностісусідніхнародів". • Повнішеісистематичнішедослідженняукраїнськоїетнографіїпідназвою "Малороссийские народные песни" склав у 1827 p. Михайло Максимович — майбутній перший ректор Київськогоуніверситету. Цязбірка справила вплив на творчістьО.Пушкінаі М.Гоголя, на вибіржиттєвого шляху П.Кулішаі М.Костомарова. Максимович згодомзгадував, що одного разу застав Пушкіна за читаннямцієїзбірки, іостаннійжартівливозізнався, щовін "обкрадав" йогопісні. Справу Максимовича продовживІзмаїлСрезневський. У 1831 р. він видав "Український альманах" - збіркународнихпісеньіоригінальнихпоезій, написаниххарківськимипоетами-романти-ками, а в 1833-1838 pp. - шістьвипусків "Запорожской старины".

13. ПротягомусьогоXVIII ст. середнащадківкозацькоїелітиЛівобережжя не згасалазацікавленістьісторією, особливо історієюкозаччини. Цевідбилося у працяхкількохнащадківстаршинськихродів, яківийшлиувідставкузцарськоїслужбийприсвятили себе опрацюванню та публікаціїісторичнихматеріалівслідамикозацькихлітописців. Приблизно у той же час, щой "Історіярусів" Г.Полетики, з'являютьсяісторичніроботи Степана Лукомськогоі Петра Симоновського, активно збиралиісторичніматеріалиАдріанЧепа, ЯківМаркевич та ін. Найбільшоїувагиз точки зорунауковостіпідходусередцихісториків-аматорів (усі вони писали російськоюмовою) заслуговують Василь Ру-бан ("Короткая летопись малороссийская", 1777) іОпанасШафонський ("Черниговского наместничества топографическое описание", 1786). • Крімінтересу до старовини та місцевогопатріотизму, для занять історією у нащадківкозацькоїстаршинибувтакожінший мотив. У досить широких колах пошукісторичнихдокументівізагальназацікавленістьісторієюпосилилися у зв'язкузнеобхідністюпідтвердитисвоєшляхетськепоходження, яке повинна булазасвідчитиспеціальнакомісія у Петербурзі - так звана "Геральдія". Чималоз тих, хтовідшукуваввідомості про вірнопідданські заслуги своїхпредків, переслідувалисутопрагматичніцілі, алеякасьчастина не могла залишитисябайдужою до драматичнихподій не такого вже далекого на той час минулого.

14. ПершоюузагальнюючоюпрацеюзісторіїУкраїни, написаноюз широким використаннямросійських та українськихархівів, була 4-том-на "История Малой России" Д.Бантинш-Каменського (опублікованалише 1903 p.). Головну увагу автор звернув на діяльністьісторичнихосіб, зовнішньополітичніподії, змонархічнихпозицій доводив, що попри свою героїчнуІсторіюукраїнцієвідгалуженнямросійського народу, а возз'єднаннязРосією - найвизначнішаподіяукраїнськоїісторії. • У 1842-1843 pp. підготовано до друку, але так і не видано 5-томну "ІсторіюМалоросії" МиколиМаркевича. ЗмальовуючиминулеУкраїни як самостійнийісторичнийпроцес, Маркевичвідстоював право українського народу на самостійнийнаціональнийрозвиток, документально-історичнообґрунтовувавправомірністьвідновлення у майбутньомуавтономіїУкраїни. Саме за цюпрацюМ.Маркевичазвинувачував у сепаратизмівідомийросійський критик В.Бєлінський. Вінтакож засудив автора за прагненнявисвітлюватиісторіюУкраїни як незалежнувідісторіїРосії.

15. Освіта • Характерними рисами освіти у першійполовині XIX ст. були: превалюваннярелігійноговихованнядітей, політика "обрусєнія", рутиннізасобинавчання. Київськаакадемія, яка в попереднічасивідігравалавелику роль у розвиткуосвітийкультури не лише в Україні, алей у всійСхіднійЄвропі, післявиданняу 1814 р. нового статуту для духовнихакадемій, за якими вони повиннібулиготуватилишефахівцівзбо-гослів'яі для православної церкви, втратиласвоєзначенняіперетворилася на рядовийдуховнийнавчальний заклад. • Історичнимуспіхом у розвиткуосвіти на початку XIX ст. стало заснування на східноукраїнських землях університетів, що стало можливимзавдякиліберальнійполітиці в національномупитанніімператораОлександра І та йогоурядовців. Університетивнаслідокзагальноєвропейськоїреформивищоїосвітишвидко почали відігравативелику роль в культурному житті, в розвитку науки.

16. Перший університет на українських землях у складіРосійськоїімперіїзасновано 1805 р. в Харкові коштом місцевогодворянства-ікупецтва за ініціативоювченого-експериментатораВ.Н.Каразіна. Характерно, щохарківський губернатор буврішучим противником відкриття тут вищогонавчального закладу ітількиособистезнайомствоКаразіназімператоромОлександром І та міністромвнутрішніх справ МихайломСперанським (якийпам'ятав про українськепоходженнясвогобатька-священика) уможливилоприйняттярішенняпростворення в Харковівищогонавчального закладу. З постаннямуніверситетупов'язанезначнезростаннянаселенняікардинальнізмінижиття у провінційному до того часу місті. • В перший час університетмавчотиривідділи-факультети: словесний (історико-філологічний), етико-політичний (юридичний), фізико-математичний, медичний. Першим ректором університету (1805-1811) бувпрофесорросійськоїсловесностіІ.С.Рижський. У ріквідкриття в ньомунавчалосявсього 65 студентів, а через 50 років - 492. Деякий час ректором Харківськогоуніверситетубуввідомийукраїнський поет П.Гулак-Артемовський. На довгий час Харківськийуніверситет став осередкомпатріотичної думки. Тут булипрофесорамиІ.Срезневський, А.Метлинський, М.Костомаров, Д.Багалій. За 50 роківХарківськийуніверситетпідготувавблизько 3 тис. фахівцівзрізнихгалузейзнань. У першійполовиніXIX ст. характер національно-культурноговідродження на східноукраїнських землях багато в чомузумовлювавсяпросвітницькою та аматорськоюдіяльністюцьоговищогонавчального закладу.

17. НаприкінціXIX ст. в українськихгуберніяхРосійськоїімперіїбуло 129 гімназій, 19 реальнихі 17 комерційних училищ, 17 тис. початковихшкілусіхвидів. Протеціімперськізаклади могли охопитинавчаннямлише 30% дітей. ПорівнянозперіодомгетьманськоїавтономіїкількісніпоказникиXIX ст. свідчать про загальнезниженнярівняграмотності. За переписом 1897 р. в Українісереднаселеннявікомвід 9 до 49 роківписьменнихнараховувалосялише 24%. • Центрами науки булиуніверситети. Всебічнообдарованимі феноменально працездатнимбув перший ректор Київськогоуніверситету М.Максимович. Він написав понад 100 працьзісторії, ботаніки, зоології, фізики, хімії. • У розвитокфілософської та філологічної наук суттєвийвнесокзробив перший ректор ХарківськогоуніверситетуІ.Рижський, засновникомвітчизняногослов'янознавства - професорХарківськогоуніверситетуІ.Срезневський. У 1813-1820 pp. ректором ХарківськогоуніверситетубувТ.Осиповський, який написав тритомнупрацю "Курс математики", щотривалий час булаосновнимпідручником для студентівусієїімперії.