Download
1 / 17
E N D
Географічне положення Атланти́чний океа́н — другий за величиною океан, після Тихого. Назва походить від імені міфічної країни Атлантиди.Атлантичний океан видовжений в меридіональному напрямку. Протяжність Атлантичного океану з півночі на південь близько 16 тис. км. Найбільша ширина океану понад 9 тис. км, найменша 2830 км (в екваторіальних водах).
Географічне положення Східною межею Атлантичного океану є береги Європи, Азії та Африки, західною — Північної та Південної Америки, південною — Антарктиди. Межу з Індійським океаном проводять умовно меридіаном від мису Голкового, з Тихим — меридіаном від мису Горн, з Північним Льодовитим — по Пн. Полярному колу. В цих межах площа океану — 91,7 млн. км2, середня глибина — 3926 м, об'єм — 337 541тискм3. Берегова лінія Атлантичного океану в північній півкулі дуже порізана. Тут зосереджені моря Атлантичного океану (Балтійське, Північне, Середземне, Чорне, Карибське) та затоки (Біскайська, Ґвінейська, Мексиканська). В південній півкулі береги порізані мало (є лише одне відкрите море Веделла). Внутрішні та окраїнні моря займають близько 16% площі.
Дослідження океану Xристофор Колумб Фернан Магеллан Кораблі експедиції Магеллана в Магеллановій протоці Історія дослідження Атлантичного океану поділяється на 3 періоди. У перший період,до 1749 р. (плавання фінікійців, карфагенян, Б. Діаша, X. Колумба, Дж. Каббота, Ф. Магеллана та ін.), зібрані відомості лише про розподіл суходолу і моря.
Дослідження океану У другий період (1749 -1873 рр.) одержані перші дані про температури води на різних глибинах (Елліс, Дж. Кук, І. Ф. Крузенштерн, Ю. Ф. Лисянський та інші). Третій період — період комплексних океанографічних досліджень з кінця 19 століття й дотепер. Експедиції на кораблях «Челленджер» (1872 - 76 рр.), «Витязь» (1886 - 89 рр.), «Метеор» (1925 - 27 рр., 1929 - 38 рр.), «Діскавері II» (з 1931 р.), дослідження вчених СРСР, проведені під час Міжнародного геофізичного року 1957/58 рр. на кораблях «Обь», «Севастополь», «Ломоносов».
Океанографічні дослідження українських вчених • Дослідження в океанах і морях ведуть учені Морського гідрофізичного інституту та Інституту біології південних морів Академії наук України. Вчені України особливо детально досліджують Чорне, Азовське, Середземне, Карибське моря, Атлантичний океан. Вивчення змін в акваторіях морів і океанів, пов'язані з їхнім забрудненням, зумовило створення системи контролю і прогнозування стану морських басейнів. • Серед міжнародних проектів і програм, в яких беруть участь українські дослідники — вивчення біології природних комплексів антарктичних вод, Карибського моря, атмосферних вихорів у тропічних широтах Атлантичного океану та ін.
Рельєф дна Рельєф дна океану складний. З півночі на південь Атлантичний океан перетинає підняття, яке складається з трьох підводних хребтів Рейк'янеса, Північно-Атлантичного і Південно-Атлантичного. В плані воно має S-подібну форму. Пересічна глибина над хребтами від 900 до 2700 м, середня глибина 3332 м. На захід і схід від серединного підняття розташовані глибокі улоговини: у східній частині океану — Північно-Африканська, Ґвінейська, Ангольська та Капська, у західній — Північно-Американська, Бразильська та Аргентинська. В межах Північно-Американської улоговини лежить найглибша в океані глибоководна западина Пуерто-Ріко — 9 218 м.
Клімат і води Гольфстрім - система теплих течій в північній частині Атлантичного океану. Поширюється на 10 тис. км - від п-ова Флорида до Шпіцбергена і Нової Землі. При виході в океан потужність течії становить 2160 км³ на добу, що в 20 разів перевищує витрати всіх річок земної кулі. Ширина потоку на півдні - 75 км, товщина 700-800 м, температура води на поверхні 24-28°C; швидкість до 4 км/год. Течія Гольфстрім впливає на клімат, гідрологічні та біологічні умови північної частини Атлантичного океану, а також на клімат Європи, створюючи досить м'які кліматичні умови.
Клімат Різноманітність кліматичних умов на поверхні Атлантичного океану визначається його великою меридіональною протяжністю, циркуляцією повітряних мас і водообміном з Північним Льодовитим океаном, морями Антарктики і Середземним морем. Для поверхневих вод характерне їх поступове охолодження в міру віддалення від екватора до високих широт. Температура поверхневих вод на екваторі влітку 26°C, а взимку 27°C. На 60° пн. ш. - від 0°C до 7°C на сході, а на 60 ° пд. ш. - 1°C. Середня температура вод 16,5°C.
Гідрологічний режим Гідрологічний режим зумовлюється в основному кліматом. Солоність Атлантичного океану 35,4%. Найвища солоність спостерігається в тропічних та субтропічних широтах обох півкуль, де мало опадів та велике випаровування. В широких межах змінюється амплітуда припливів у Атлантичному океані. У відкритому океані вона не перевищує 1 м. У затоці Фанді відомі припливи до 18 м, які є максимальними для Світового океану. Взимку біля східних берегів утворюється лід. Особливістю океану є численні айсберги і плавучий морський лід, що виносяться сюди з Північного Льодовитого океану і від берегів Антарктиди. Більше поширена плавуча крига морського та континентального походження, яка може запливати у середні широти. “Титанік” на дні океану
Течії Через сильну видовженість Атлантичного океану з півночі на південь у ньому більше розвинуті океанічні течії меридіонального напрямку, ніж широтного. В Атлантичному океані утворюються дві системи поверхневих течій. У Північній півкулі вона має вигляд вісімки — Північна Пасатна, Гольфстрім, Північноатлантична і Канарська течії утворюють рух вод за годинниковою стрілкою у помірних і тропічних широтах. У північній частині Північноатлантична течія спрямовує води Атлантики у Північний Льодовитий океан проти годинникової стрілки. Як холодні течії вони повертаються в Атлантичний океан у північно-східній частині. У Південній півкулі Південна Пасатна, Бразильська, Західних Вітрів і Бенгельська течії утворюють рух вод проти годинникової стрілки у вигляді одного кільця.
Рослинний і тваринний світ Рослинний і тваринний світ у тропічній зоні відзначається різноманітністю видів, але обмеженою кількістю особин, в помірній і холодній зонах — навпаки. Фітопланктон у помірних і холодних широтах поширюється до глибини 50 м, у тропіках — до 50 - 80 м. Зоопланктон заселяє всю товщу води, але найбільш бурхливе життя спостерігається в її верхніх шарах. Основними рибопромисловими районами є: Ньюфаундлендська банка, Ісландські води, Північне море та райони китобійних промислів Південної півкулі.
Тваринний світ Характер фауни змінюється з широтою. В помірних та холодних широтах водяться кити і ластоногі, з риб — оселедці, тріскові, камбалові та ін., у теплих водах: медузи, краби, різні акули, літаючі риби, морські черепахи, кит - кашалот тощо. Найбільшим розвитком життя відзначаються смуги стику холодної і помірної зон.
Рослинний і тваринний світ Донна рослинність представлена різними водоростями, які поширені у прибережній зоні до глибини 100 м.
Рослинний і тваринний світ Акула Дельфіни Кит
Господарське значення океану Атлантичний океан має велике міжнародне значення. Це вузол важливих економічних і стратегічних морських шляхів сполучення. Найбільше значення мають лінії: північноатлантична (між Європою, США і Канадою), далекосхідна (між Європою, Азією та Австралією, через Суец), середньоатлантична (між Європою, Вест-Індією і Південною Америкою). Природними ресурсами Атлантичного океану користується переважна більшість країн світу. Головні порти Атлантичного океану та морів його басейну: Одеса, Амстердам, Лондон, Ліверпуль, Гамбург, Марсель, Кейптаун, Лагос, Буенос-Айрес, Ріо-де-Жанейро, Новий Орлеан, Нью-Йорк.
