Презентація

1. Презентація учениці 11-А класуВласовоїВалерії Леонардо да Вінчі на тему:

2. Леонардо да Вінчі (15 квітня 1452- 2 травня 1519) видатнийіталійськийвчений, дослідник, винахідник і художник, архітектор, анатоміст і інженер, одна з найвизначнішихпостатейіталійськогоВідродження. Сторінказіщоденника Леонардо

3. Леонардо да ВінчіуособлюєідеалуніверсальноїлюдиниепохиВідродження. Багатогранністьйогопізнаннясягає за межілюдськихможливостей. Шедеврийогоживопису-філософіїохоплюють і пояснюютьзовнішню та внутрішнюреальністьземнихявищ. Пристрасномувивченнюїхвінприсвятив усе своєжиття. Тисячісторінокрукопису, залишенінащадкам, втілюютьвсеосяжнугеніальну натуру митця. Майбутнійгенійнародився у родинінотаріуса, який з 1469 р. оселився в чудовомуіталійськомумісті, осередку науки й мистецтв, Флоренції. Вінбувще хлопчиком, коли батькозвернувувагу на йогомалюнки, здавалося, виконані рукою майстра, і віднісїх до одного з видатниххудожників та вчителів того часу Верроккіо. У йогомайстерніпройшли роки навчання Леонардо. Талановитий хлопчик став улюбленимучнемВерроккіо, однак минув час і ученьвипередив учителя. Однією з перших живописнихробіт Леонардо став образ Янголасаме в роботіВерроккіо «Хрещення Христа». Янгол Леонардо настількивідрізнявсясвоєюодухотвореністю, майстерністювиконання, глибиною думки відобразів, створених учителем, що на ценеможливобуло не звернутиувагу. І Верроккіоцепомітив, відтодівінбільшежодного разу не взяв до рук пензля. ЗадумливийпоглядЯнголанібизапитує: чогошукаю я тут, на ційземлі, а якщо я вже тут, чому не можузалишитися тут назавжди, стати безсмертним? Цеобличчя, в якомупереплітаютьсяпосмішка і біль, радість і сум, жагажиття та прощання з ним, згодом буде відтворено в більшостіжіночихобразівмайстра.

4. За першідвадцятьроківсвоєїдіяльності у Флоренції Леонардо виконавкількамалюнків, почав кількаживописнихробіт. До часу, коли вінзалишивмайстернюВерроккіо, відносятьневелику за розміромніжну і зворушливу «Мадонну з квіткою» («Мадонна Бенуа»), яку він писав з реальноїмолодоїфлорентійки, щоїїзустрів на вулиці, коли вона бавиласязісвоїммалюком. Так великий майстерпобачив у простійдівчинівеличний образ МатеріБожої, опустивши на грішну землю Богоматір, відтворившиїї в образімолодоїжінки. Приблизно в середині 80-х роківбулавиконана і «Мадонна Літта», чарівний образ зрілоїжінки-матері, яка уособлюєхарактернийлеонардівський тип жіночоїкраси: важкінапівопущенівії і ледьпомітнапосмішка — трохирадісна і водночассумна, щонадаєобличчюособливоївеличності та одухотвореності. Майстровівиповнилосявже сорок років, коли йогонеспокійний, пошуковий характер змусивйогозалишитиріднемісто і запропонуватисвоїпослугиміланському герцогу Лодовіко Моро.

5. Цікаво, що у листі до герцога Леонардо характеризує себе як військовогоінженера, конструктора мостів, облогових машин, веж, снарядів, кораблів, меліоратора, архітектора і лишепотім як скульптора й живописця. При міланськомудворі Леонардо працював як художник, скульптор, учений, технік, винахідник, математик і анатом. СаметодівінстаєпровідниммитцемІталії. В архітектуріпроектуєідеальнемісто; в скульптурістворюєнайграндіозніший монумент — кінну статую Франческо Сфорца (батька Лодовіко Моро, не збереглася); в живописіпише великий вівтарний образ «Мадонни в скелях». Кожна з цихробітбулапевнимвідкриттям у галузімистецтва. Вінвинаходитьсвоєріднийлітальнийапарат, підводнийчовен, водолазнезнаряддя, експериментує з діючою силою пари (майбутнійдвигунвнутрішньогозгоряння), замислюється над можливістювикористання пороху для рухуробочого поршня.

6. У деякихвипадкахвінвипередив час більшеніж на чотиристоліття. Проте все, щовінвинайшов, згодомдовелосявинаходитиіншим, аджевсійого записи булозакодовано (він писав їхлівою рукою, справа наліво, та ще й у дзеркальномувідображенні). Найвизначнішоюроботоюмайстра в Мілані, вищимдосягненнямйогомистецтва став настіннийрозпистрапезноїмонастиря Санта-МаріяделлеГраціє на сюжет «Таємноївечері» (1495 — 1498). Христос востаннєзустрічається за вечерею зісвоїмиучнями, щобвідкритиїмзраду одного з них: «Істинно говорю вам, один з вас зрадить мене». Леонардо відтворює момент реакції на ці слова кожного з дванадцятиапостолів. Ключовою в роботі є фігура Христа, розташована в центрі, на тлівідчинених дверей, за якимивідкривається пейзаж. Очійогоопущені, на обличчі — покоравищійволі, туга, знаннямайбутньоїдолі. Апостолирозбиті на чотиригрупи, по троє в кожній. Усіобличчяосвітлені, за виняткомобличчяІуди, змальованого в профіль до глядача, щовідповідалозадумовімитця: виділитийогосередіншихучнів, зробитифізичновідчутноюйогочорну, зрадницькусутність. Головне в «Таємнійвечері» для Леонардо — цереакціярізних людей, характерів, темпераментів, індивідуальностей у розкриттінайважливішихпитаньлюдства: любові та ненависті, відданості та зради, шляхетності и підступності, користолюбства. Церобитьтвір Леонардо сучасним, хвилюючим, змушуєглядачазамислитися. По-різномувиявляють себе люди в момент душевного потрясіння: занепав духом, опустивши очі, улюбленийучень Христа Іоанн, схопився за ніж апостол Петро, розвів руки віднерозуміннясказаногоІаков, збентежено скинув руки Андрій... Спокійнийлише Христос, фігураякого — змістовий, просторовий та колористичний центр розпису. Доля творіння Леонардо трагічна. Експериментуючи з фресковимживописом, вінзмішувавдвіфарби: темперу та олію. Для найшвидшогопросиханняроботирозкладавпідстіноювогнища. Ціекспериментипризвели до руйнації фрески. Пізніше в стінібуло пробито двері і в трапезну з кухні почала проникативолога, яка руйнуваларозпис У XVIII ст. солдати Бонапарта використовувалитрапезну як стайню, склад і навітьв'язницю. Під час другоїсвітовоївійни в трапезнувлучила бомба. Бічні та протилежнастінибулизруйновані, а от стіна з розписомлишиласянеушкодженою. В 50-ті рр. XX ст. для збереження шедевру Леонардо було проведено фундаментальніреставраційніроботи.

7. Таємна вечеря

8. Із 1499 р. починаютьсяпоневіряннямитця: Мантуя, Венеція, і врештізновуФлоренція. Саме тут Леонардо пише одну з найвідоміших у всьомусвітіробіт — портрет жінкикупцядельДжокондо Мони Лізи. Величність Мони Лізиполягає в зіставленніїїдуженаближеної до краю полотна, підкресленооб'ємноїфігури з немовбипобаченимздалеку ландшафтом зіскелями та струмками, мінливими, невловимими, нібиреальними, а втім, безумовно, фантастичними. Ця ж невловимість і в самому обличчіДжоконди, в ньомувідчувається і воля, і напруженість. Їїпогляд, розумний і проникливий, неначеневпинностежить за глядачем, заворожуєледьпомітноюпосмішкою. Відїїобличчянеможливовідвести очей. Кожен, хто дивиться на неї, бачитьщосьсвоє, співзвучневласному стану, настрою, відчуттю. У портретіДжоконди Леонардо досягвищогоступеняузагальнення, яке, зберігаючинеповторністьзображеноїіндивідуальності, даєзмогурозглядатицей образ як типовий для епохиРенесансу. Цеузагальнення, головнаідеяякого — відтворитивідчуттявласноїгідності, високе право на самостійнедуховнежиття, досягнуте і плавним контуром фігури, і м'якиммоделюваннямобличчя та рук, огорнутих легким серпанком (леонардівське «сфумато»), і таким відтворенням живого людськоготіла, щосучасники казали, нібиможнапобачити, як б'єтьсяїї пульс.

10. Останні роки життя художника — цеподорожуванняміжФлоренцією, Римом, Міланом і водночаснауковідослідження та творча робота в живопису. Немовтягар, несевін свою невлаштованість, відчуттяневизнаності, самотності та неспокою. В 1515 р. на запрошенняфранцузького короля Франциска І Леонардо залишаєІталію і назавждивід'їжджає до Франції, в замок Клу, щопоблизуАмбуаза. Вінбереіз собою величезнукількість книг і три картини «Джоконду», «Св. Анну з Мадонною та малюком Христом» та свою останню роботу «ІоаннаХрестителя». Помер Леонардо в монастиріКлу 2 травня 1519 р. У періодрелігійнихвоєнйого могилу булознищено.