Княжа Русь - Україна

1. Княжа Русь - Україна Українські землі у складі Великого князівства Литовського та Речі Посполитої Робота вчителя - методиста історії, заступника директора з навчально-виховної роботи СЗШ І-ІІІ ступенів №8 м. Хмельницького Історія. 5 клас

2. Україна у складі Великого князівстваЛитовського. У ХIV століттіукраїнськіземліпотрапляютьпідвладуЛитви та Польщі , щобуловикликанопоявоютакоїміцноїдержави як ВеликекнязівствоЛитовське (далі ВКЛ). Сьогодніні в історичній, нівполітичнійнауцінемаєєдиної точки зорустосовно того, чиможнавважативходженняУкраїни до складу ВКЛ збереженнядержавності, тому автор не хочевдаватися в подробиціцієїполеміки. Вартолишесконцентруватиувагу на тому факті, щоукраїнськіземлі входили до складу Литовськоїдержави на правах автономії та значним чином вплинули на розвитоксистеми державного управлінняЛитви.

3. КнязівствоРуське ВеликекнязівствоРуське (1432-1435) - цедержавнеутворення на територіїЛитовсько-Руськоїдержави (ВеликекнязівствоЛитовське, РуськеіЖемайтійське), щоіснувалозвересня 1432 р. до літа 1435 р. Виникловнаслідокгромадянськоївійни у Великому князівствіЛитовському 1432-1437 рр. Державний герб:

4. Розглядаючидержавнийустрій ВКЛ ми маємо справу з типовою феодальною державою з сильною князівськоювладою. На основіцієїтезиможнапроводитианалогіїзустроємКиївськоїРусі, аленачасіценедоречно. Хочалитовський князь ібуводноосібним правителем держави, вартозазначити, щофункціонування пани – ради, яка складаласязнайвпливовішихвасалів, значнообмежувалавладу князя. Про цесвідчатьзначніповноваження ради в фінансовій та військовій сферах. Причинноїстабільності державного управління ВКЛ, на думку автора , булосамепрямепідпорядкуваннямісцевогосамоврядуваннякнязі. Місцевіоргани не малинастільки великих повноважень, щобсаботуватирішення князя. Вони фактичновиступали не суб’єктамиприйняттярішень, а виконавцямирішень князя на місцях. Власнатериторія

5. КнязівствоЛитовське В 1230-1240 рр. князь Міндовгоб’єднавчастинулитовських племен у нову державу - ВеликекнязівствоЛитовське. За Гедиміна (1316-1341) відбулосязміцненнятериторіальноїєдності Великого князівства, утвердженняспадковостікнязівськоївлади. У XIV ст. до складу Великого князівстваЛитовськогоувійшлисмоленські, білоруськіземлі та українські - Волинь, Поділля, Брацлавщина, Київщина, Чернігівщина. ВеликекнязівствоЛитовське стало однієюзнайбільших держав Європи. Цебув союз великоїкількості земель, влада в якихзнаходиласяв руках місцевоїзнатіпід верховенством великого князя. З 1398 р. держава офіційноназиваласьВеликекнязівствоЛитовське, ЖемайтійськеіРуське. Більшістьнаселеннякнязівства становили слов’яни, які населяли 9/10 його земель. Давняруськамова, культура, закони (Руська правда) ізвичаїбулипанівними в князівстві. Територія Великого князівства на початку XV ст. складалапонад 900 тис.км² йпростягаласявід Чорного до Балтийського моря. Першою столицею державибуло м. Новогородок (Новогрудок), а зXIV ст. — м. Вільно (Вільнюс). Миндовг, князь Литовский Зображення печатки князя Миндовга.

6. Значнимкроком вперед для державного управління ВКЛ стала поява в ХV століттівищогозаконодавчого органу – сейму, якийформувавсяпровідної шляхтою. РегіональнеуправлінняУкраїною, як суб’єкталитовськоїдержави, реалізовувалосялитовськиминамісниками, якіздійснювалиуправліннявідімені князя. Але тут вартопідкреслити, щоукраїнці брали участь в управліннівласними землями: українське боярство користувалосяшляхетськими титулами та імунітетними правами; українцізаймалипровідні посади в органах місцевогосамоврядування. На думку автора, цебагатощо означало для збереженняукраїнськийтрадицій державного управління, тому що участь українців не тільки у регіональних, алеі в центральних (загальнолитовський) органах управліннясвідчив про певнусамостійність та рівністьукраїнськогонаселеннязіншими народами ВКЛ та відкривалоукраїнцям практику до управлінськоїдіяльності. На основіцьогоможнаконстатувати про збереження та розвитоксистемиуправлінняУкраїни у складі ВКЛ. КАЗИМИР СВЯТИЙ (3.10.1458, Краків - 1484, Гродно), польський королевич, святий заступник Литви. Синпольського короля КАЗИМИРА IV бувнамісником батька в литовських землях, відрізнявсяосвіченістю, скромністюйпобожністю. Йогорання смерть відтуберкульозувикликаласпівчуття, щоперетворилосязгодом у йогопрославляння. Католицькацерква в XVI століттівизнала королевича святим, а в 1613 проголосила його патроном Великого князівстваЛитовського, а ще через два десятки років заступником ЛитвийПольщі. У Литві день йогопам'яті став святом, щоназиваютьказюкас. Лист короля Августа ІІ до володимирськоговойського Франца Густинськогоіззапрошенням на сейм 1724 р. Варшава, 1724 р., 3 липня. ДержавнийархівЖитомирськоїобласті, ф. 146, оп. 1, спр. 1814, арк. 9-10 зв. Мовапольська

7. Великекнязівство у складіРечіПосполітої (1569-1796) Зовнішнізагрози, зокрема, з боку ТевтонськогоіЛивонськогоорденів, небезпеказнімечченняПольщііЛитви вимагаливідцих держав спільнихзусиль. Післякороткочаснихоб’єднань (1385, 1413, 1447 рр.), якісприяли розгромуТевтонського ордену, булапідписанаЛюблинськаунія 1569 р., яка закріпиластворенняєдиної держави — РечіПосполітої. Так, у 1385 р. у замку Крево (коло Мінську) булоукладено угоду про особистууніюЛитовськоїіПольської держав шляхом шлюбупольськоїкоролевиЯдвигиз великим вняземЛитовськимЯгайлом, що дозволило останньомукоронуватися на польскийтронпідіменем Владислава ІІ. Післякоронації Ягайло передав владу у Великому князівствіЛитовськомусвомубратовіСкиргайлу (намісник у 1385-1392 рр.), а згодом, у 1392 р. великим князем ЛитовськимпризначивВітовта — своего двоюрідного брата (великий князь у 1392-1430 рр.). ПерсональнауніязПольщеюзберігалася до смертіЯгайла у 1434 р та була поновлена у 1447 р. післяобрання королем Польщі великого князя ЛитовськогоКазиміра — синаЯгайла (великий князь у 1440-1492 рр., король КазимірIV у 1445-1492 рр.). У 1569 р. польським феодалам вдалося, скориставшисяЛивонськоювійною, відокремитивід Великого князівстваЛитовськогоукраїнськіземлі (Волинь, Поділля, Київщину, Чернігівщину, Брацлавщину) і Підляшшя та змуситипредставників Великого князівстваЛитовськогопогодитися на підписання акту Люблинськоїунії. В наслідокцієїуніїбулоутвореноєдину державу — РічьПосполіту, в межах якоїВелике князівствоЛитовськезберігалопевнуавтономію. Воно мало свою територію (власнолитовські та білоруські землі, а такожсмоленськіземлізізмішанимбілорусько-російськимнаселенням та берестейсько-полісські землізізмішанимбілорусько-українськимнаселенням), своїорганивладиіуправління, фінанси, армію та законодавство. НаприкінціXVIII ст. розпочавсяпроцесунітарізаціїПольщі, який так і не був завершений через їїрозділи та входження у 1772-1795 роках території Великого князівства до складу Російськоїімперії. Замок Крево Скиргайлу (намісник у 1385-1392 рр.), Великий князь Вітовт

8. Люблінська унія

10. Костянтин-ВасильОстрозький Костянтин-ВасильОстрозький (* 2 лютого (12 лютого) 1526 — † 13 лютого (23 лютого) 1608)[1] — князь (синОстрозькогоКостянтинаІвановича), український магнат, воєводаКиївський, маршалокВолинський, політичнийікультурнийдіяч, один знайзаможнішихінайвпливовішихмагнатівРечіПосполитої.

12. Біографія Походив зродиниОстрозьких, найбагатшогоінайвпливовішогокнязівського роду УкраїниXVI — початку XVII століття. СередйогопредківгенеалогічнатрадиціякінцяXVI — початку XVII століттяназиває Руса ідавньоруськихкнязів — Рюрика, ВолодимираСвятославича, Ярослава Мудрого та Данила Галицького. БатькоКонстянтина-Василя — КостянтинІвановичОстрозький — великий гетьманлитовський. МолодийОстрозькийдіставгарнуосвіту, про щосвідчитьйоголистування та промови в сенаті. Залишившисьфактичноєдинимспадкоємцемсвогобагатого батька, Острозькийотримав у володіннявеличезнімаєтності на Волині, Київщині, Поділлі та Галичині, які давали щорічноприбутокпонад 1 мільйонзлотих. Острозькийволодівтакожзначнимиземельнимимаєтками в Угорщині та Чехії. З середини 1540-х років в офіційних документах Острозькийпочинаєіменуватисябатьковимім'ям — Костянтин. Політичнукар'єруОстрозький почав в 1550 році, отримавшивід великого князя литовського посаду старости володимирськогоімаршалкаволинського.

13. В 1559 роціОстрозькийстаєвоєводоюкиївським, щозначносприялопосиленнюйоговпливу на політичнежиттяУкраїни. Не прагнучивійськовоїслави, Острозький проводив енергійнуколонізаторськуполітику в порубіжних землях Київщини та Брацлавщини, засновуючиновіміста, замки та слободи. Економічнапотужністьмаєтностей княжого роду та йогонеабиякийполітичнийвплившвидкоробитьОстрозького «некоронованим королем Русі», що проводить відноснонезалежнуполітику в руських землях. В 1560-х роках Острозькийвиступав за рівноправневходженняРусі до складу державного утворенняРечіПосполитої. У 1569 роцівін став сенатором. ВінбувфактичнимпровідникомРусі-Українипід час Люблінськоїунії 1569 року. Коли в 1572 роцівигасладинастіяЯгеллонів, Острозький в 1573—1574 роках був одним зможливихкандидатів на польський престол, чию кандидатуру підтримувалаіТуреччина (цьомузавадило те, щоОстрозькийвважався «вождем схизматиків»), згодомі на московськийпіслясмертіостаннього Рюриковича царя Федора Івановича, а 1598 році (Острозькийбувспорідненийзмосковськими Рюриковичами).

14. За сприяннямОстрозького в Острозібулазібрана велика бібліотека, яка включала в себе грецьку та західноєвропейськубогословськулітературу, передрукиантичнихтворів, словники, космографії, граматики та інше. НауковабібліотекаНаціональногоуніверситету «Острозькаакадемія»

15. В 1575 роціОстрозький запросив Івана Федорова для організаціїдрукарні в князівськійрезиденції. Завдякиострозькійдрукарнісвітпобачилобільше 20 видань, в тому числі перший повний текст Бібліїслов'янськоюмовою 1580 року. А в 1577 р. Василь-КостянтинОстрозький та Іван Федорович (він же ІванФьодоров) засновуютьОстрозькудрукарню, де напочатку Федорович новийБукварзрівнобіжнимигреко-слов’янськими текстами.

17. Близько 1578 року при академії почала діяти школа, де окрім низки традиційних на той час точних та гуманітарнихдисциплін, впершепаралельновикладалисялатинська, грецькатацерковнослов'янськаграматики. Досвід та програмаострозькоїшколибулизапозиченіЛьвівською, Луцькоютаіншимибратськими школами. Острозькийбувтакожзасновникомшкіл у Турові в 1572 році, Володимирі-Волинському у 1577 році, Острозькоїшколи у 1576 роціідрукарні в Острозіблизько 1577 року. При Богоявленськійзамковійцеркві, що мала статус кафедрального собору ібула одним знайзначнішихправославниххрамів того часу, виниклавласнаіконописнатрадиція. Кількаострозькихіконнаписаних в той час вважаються шедеврами православного іконописання. Богоявленськацерква, ЦеркваБогоявлення, Замковацерква у Ніжині — побудована 1721 році на територіїколишньогоНіжинського замку (звідсиназва — Замковацерква).