Життя і творчість Тараса Григоровича Шевченка 1814-1861

1. Життя і творчість Тараса Григоровича Шевченка 1814-1861

2. Зміст Презентація №1 «Дитинство Т.Г.Шевченка. Презентація №2 «Юнацькі роки Т.Г.Шев- ченка» Презентація №3 «Рання творчість» (1814-1837) Презентація №4 «Життя і творчість перед засланням»(1843-1847) Презентація №5 «Після арешту у на засланні(1847-1857) Презентація№6 «Життя і творчість останніх років»(1857-1861)

3. Презентація №1 Дитинство Тараса Грироговича Шевченка

4. Дитячі роки Т.Г.Шевченка 1814 - 1830 Народився 25 лютого (9 березня н. ст.) 1814 р. в с Моринці Звенигородського повіту Київської губернії (тепер Звенигородський р-н Черкаської обл.). В сім»їкріпаків: Батько— Григорій Іванович Шевченко, по-вуличному Грушівський(1781 — 1825) — родом з с. Кирилівка , мати — Катерина Якимівна Бойко (1783 — 1823) — з с. Моринці.

5. Вони були кріпаками великого магната, нащадка ліфляндських баронів, генерал-аншефа, згодом дійсного статського радника, сенатора В. Енгельгардта. Йому належали маєтки в різних частинах Російської імперії, в яких нараховувалося близько 160 тис. десятин землі і понад 50 тис. кріпаків, з них 18 тисяч чоловічої статі. Тільки на Київщині він мав понад 8 тисяч душ . До володінь Енгельгарда належали також села Моринці і Кирилівка.

6. Хата батьків Т. Г. Шевченка в с. Кирилівці. Олівець. [Кирилівка]. Перші вісім років після одруження батьки Шевченка жили в Кирилівці у хаті діда Івана. Тут народилися старші сестри Тараса — Катерина (1804 — бл. 1848) і Марія (1808 — 1810). Родина була велика: в тісній оселі жили тринадцять чоловік.

7. 1843 р. Село Кирилівка розкинулося в мальовничому куточку України. Відвідавши Кирилівку, Шевченко намалював в альбомі олівцем хату, в якій провів своє дитинство, а в повісті «Княгиня», написаній на засланні, дав докладний опис садиби: «И вотстоитпередо мною наша бедная, стараябелая хата, с потемневшеюсоломенноюкрышею и чернымдымарем, а околохаты на прычилку яблуня с краснобокимияблоками, а вокругяблуницветник, любимецмоейнезабвеннойсестры, моейтерпеливой, моейнежной няньки! А у воротстоитстараяразвесис-таяверба с засохшеюверхушкою, а за вербою стоитклуня, окруженная стогами жита, пшеницы и разного, всякого хлеба; а за клунею, по косогору, пойдет уже сад. Дакакой сад!.. густой, темный, тихий... А за садом левада, а за левадою долина, а в долине тихий, едважурчащийручей, уставленный вербами и кали -ноюи окутанныйшироколиственными, темными, зелеными лопухами...» Спогадицівідносяться, мабуть, до п’яти-шестиліт -ньоговікуШевченка. Дивно тільки, щовін не говорить тут нічого про свою матір, яка тодіщебула жива.

8. 1810 р. Григорій Шевченко з сім’єю переїжджає у с. Моринці, де оселяється в садибі засланого у Сибір кріпака Колесника, прозваного за бунтарство Копієм. У Моринцях народився старший брат Тараса Микита (1811 — бл. 1870) і майже через три роки — Тарас. Хата ця не збереглася. Наприкінці 1815 р. з сибірського заслання повернувся власник хати, Шевченки змушені були переїхати до Кирилівки. Оскільки в хаті діда жити було дуже тісно, куплено хату в селянина Тетерюка, де й оселилася сім’я Григорія Шевченка. Тут народилися молодші сестри Тараса: Ярина (1816 — 1865), Марія (1819 — 1846), яка в три роки осліпла від трахоми, і брат Йосип (1821 — бл. 1878).

9. Допитливий хлопчик Очі маленького хлопчика звикали до розмаїтих краєвидів. Уже тоді в його душі зароджувалася любов до природи рідного краю. Пізніше у своїх творах митець дасть неповторні художні образи української природи, в основі яких лежали враження дитячих і ранніх юнацьких літ. Ще в дитинстві виявилася незвичайна допитливість Тараса, намагання розширити свій кругозір. У тій же повісті «Княгиня» письменник створив автобіографічний образ селянського «кубічного білявого хлопчика», який починає мислити і запитувати: «А что же там за горою? Там должныбыть железныестолбы, чтоподдерживают небо! А что еслибыпойтидапосмотреть, какэтоониего там подпирают? Пойдудапосмотрю, ведьэто недалеко» Перша спроба вийти за межі села була невдалою. Тарас заблукав і тільки надвечір зустрів валку чумаків, які, розпитавши хлопця, привезли його до Кирилівки. Інший варіант цієї пригоди розповів пізніше родич поета Варфоломій Шевченко .

10. Батьки тяжко працювали на панщині, а малих дітей доглядали їх старші брати та сестри. На все життя збереглися у Шевченка теплі спогади про ніжну, терплячу няню — Катерину. У згаданому епізоді першої мандрівки Тараса за межі села видно особливу її турботу про свого вихованця. Коли чумаки підвезли його до садиби, вся сім’я вечеряла на подвір’ї. Не вечеряла тільки Катерина. Зажурена, вона стояла біля дверей і ніби поглядала на перелаз. «Когда я высунул голову из-заперелаза, то онавскрикнула: Прыйшов! прыйшов! — и, подбежавко мне, схватила меня на руки, понесла через двор и посадила в кружок вечерять, сказавши — Сидайвечерять, приблудо!» .

11. Тарасові не було дев’яти років, коли Катерина вийшла заміж за кріпака Антона Красицького в сусіднє с. Зелену Діброву. В умовах напівнатурального господарства батько змушений був чумакувати, а також возити панську пшеницю до Одеси, Києва та інших міст. Коли Тарас трохи підріс, батько брав його з собою. Про одну з таких мандрівок Шевченко згадав пізніше в автобіографічному відступі в повісті «Наймичка», назвавши ті міста й села, що залишили слід у його пам’яті: Гуляйполе (Златопіль), Новомиргород, Дев’ята рота, Дідова Балка, Грузівка, Єлисаветград (тепер Кіровоград). Ці подорожі також значно розширювали кругозір допитливого хлопця. ...Як побачу Малого хлопчика в селі, Моводірвалось од гіллі, Одно-однісіньке, підтином, Сидитьсобі в старійряднині, — Меніздається, що се я, Щоце ж та молодість моя... Т. Шевченко Першідитячі роки Тараса Григоровича минули непомітно. В йогосім’ї зберігсяпереказ, щомалий Шевченко дуже любив їсти землю: бувало, не доглянутьйого — животик у Тараса і здується, нібивідякоїсьхвороби; розпитають, і виявиться, щовінземліоб’ївся.

12. Селяни-кріпаки в масі своїй були неписьменні. Як виняток поодинокі селянські діти вчилися в примітивних дяківських школах. Письменним був і батько Тараса. У поемі «Гайдамаки» згадано, як по неділях він читав у сім’ї вголос Чєтьї-Мінеї (щомісячні читання) — збірки церковно-релігійного змісту, де на кожний день тижня припадало житіє «святого» або опис пам’ятної події. Осінь 1822 р. Тараса віддали в науку до молодого кирилівського дяка Павла Рубана, якого прозивали в селі Совгирем. Хата дяка збереглася до наших днів; у 1960 р. над нею зроблено будинок-накриття. Дяки вчили дітей по церковнослов’янських книжках. В автобіографії Шевченко писав: «По мно[го]тяжкомдвухлетнемиспытании, прошел он Граматку, Час[ос]ловец и наконецПсалтырь» Чому «многотяжком»? Пояснення цьому знаходимо у тій же автобіографії: в дяківській школі Тарас був «в видешколяра-попыхача», інакше кажучи, в роді хатнього робітника.

13. Своєюпершоюопанованою книжкою поет назвав згодом «Граматку», тобтоцерковнослов’янськийбуквар. Другою книжкою був «Часослов» — збірникмолитов і пісень для церковноївідправи. Оскількицей характер відправизвався «часами», звідси й назва: «Часослов». Третя книжка, освоєнаШевченком, — «Псалтир», абокнига псалмів. Цебулачастина Старого завітуБіблії, щотоді часто видаваласяокремо й правила на Русі за підручник для читання.Псалми — своєрідніпоетичні твори, побудовані на метричнійорганізаціїмови і синтаксичнихпаралелізмах. Нам важливопідкреслити, щосаме з цієї книжки починаєтьсязнайомствоШевченка з друкованоюпоезією. Пізнішевін не раз вдавався до переспівівпсалмів.У тій же автобіографії читаємо: «Дьячок, убедившись в досужествесвоегошколяра-попыхача, посылалеговместосебячитатьПсалтырь по усопшихкрепостных душах, за что и платил емудесятуюкопейкуякопоощрение»

14. Через рік після вступу до школи померла його мати. На засланні поет пригадував: Там матір добрую мою, Ще молодую — у могилу Нужда та праця положила.   Мати Шевченка померла 20 серпня 1823 р., коли їй було лише сорок років. До смертіматері Шевченко, живучи підїїопікою, не знав горя. Але післяїїсмерті (1823 р.) у ньогопочалисятіжиттєвізнегоди, якіпереслідувалипоета до самоїмогили.

15. Післясмертідружини у Шевченка-батька зосталосяп’ятеродітей: Микита, Катерина, Тарас, Ярина та Йосип. Останньомубулодесьпівтора року. У селянськомупобутівдівцю з такою сім’єюжитиважко; потрібнажінка, яка б і по хазяйствупоралась, і дітейдоглянула. Тому природно, щоневдовзі по смертіматері в сім’юШевченківувійшламачуха. За народнимипоняттями, образ мачухизавждипов’язується з чимосьнедобрим, егоїстичним: не добро внесла мачуха і в хату Шевченків... Лишившись з малими дітьми (Катерина тоді вже вийшла заміж), батько Тараса змушений був одружитися з вдовою Оксаною Терещенко, яка мала трьох своїх дітей. Незабаром, коли Тарасові ледве сповнилося одинадцять років, 21 березня 1825 р. помер батько.

16. У мачухибулидітивідпершогошлюбу, і самевід них маленькіШевченкинатерпілися особливо батато горя; найбільше перепадало непоступливомуТарасові, якийзавжди з ними сварився. «Кто видел хоть издали мачеху, — говорить сам Тарас Григорович у тому ж оповіданні „Княгиня“, — и так называемых сведенных детей, тот, значит, видел ад в самом отвратительном его торжестве. Не проходило часа без слез и драки между нами, детьми, и не проходило часа без ссоры и брани между отцом и мачехой. Мачеха особенно ненавидела меня, вероятно, за то, что я часто тузил ее тщедушного Степанка...» Сварки ці з боку Тараса скоро обернулись ненавистю, і ось з якого приводу: один іззведенихбратів украв у постояльця-солдата три злотих: той огледівся і почав їхшукати. Мачухазапідозриласвогопасинка Тараса: той божився, щовінневинний, але мачуха стояла на своєму: «Гроші украв Тарас». Він і далівідмовлявся: тодійомузв’язали руки і ноги й думали примуситизізнатисярізками, які щедро посипалися з рук йото дядька... Від болю Шевченко взяв злочин на себе, та коли йогорозв’язали і спитали, куди ж вінподів украденігроші, маленький мученик відповів, що закопав їхотам у саду; коли йомузвеліливказатимісцеточніше, Шевченко відмовивсязнов, і катуванняпочалосяспочатку... нічогобільше не добилися, і бідногопасинка кинули мало не мертвого. Тим часом солдату треба буловіддатигроші, для чого й продали юпкупокійноїматері. Справжнійзлодійвідкривсявженабагатопізніше

17. Невдовзіпісляцієїпригодибатьковіддав Тараса Григоровича на виучку до міщанинаГубського. Грамота йомудалася: буквар Шевченко вивчивдужешвидко; тількиГубськийніяк не мігсправитисяізсвоїмучнем-пустуном. Шевченко раз у раз тікав од своговчителя і завжди, бувало, щосьвитворить при цьому. Батькотеждаремнонамагавсяугамуватийого... І вмираючи (1825 p.), висловив, міжіншим, знаменнепророцтвощодомайбутностісина: «Синові Тарасу ізмогохазяйстванічого не треба, він не буде абиякимчоловіком: з його буде абощосьдуже добре, абовеликеледащо; для йогомовнаслідствоабонічого не буде значить, абонічого не поможе». Слова цінадтопророчі, щоббачити в них тількивипадковість; шкода лише, щопам’ятьрідних Тараса Григоровича не зберегладаних, які привели батька до такого висновку. Зовнішній вигляд Тараса-школяра можна уявити з автобіографічної згадки у повісті «Княгиня»: «...ходил я постоянно в серенькойдирявойсвитке и в вечногрязнойбессменнойрубашке, а о шапке и сапогах помину не было, ни летом, ни зимою. Однаждыдал мне какой-то мужик за прочтениепсалтыря на пришвы ременю, да и то от меня учитель отобрал, как свою собственность.

18. Зрештою Тарас змушений був залишити домівку. Деякий час він жив у свого дядька Павла, який після смерті поетового батька став опікуном сиріт. Павло був до дітей надто суворий. У розмові з біографом поета М. Чалим Ярина характеризувала дядька як «великого катюгу». Тарас пас свині, працював разом із наймитом у господарстві, але кінець кінцем не витримав тяжких умов життя й оселився у нового кирилівського дяка Петра Богорського. І тут життя було нелегким — обов’язкові «субітки», коли учнів поспіль карали різками. І звідси хлопець не раз тікав у бур’яни, про які згадував пізніше в Петербурзі у листі до брата Микити: «...ті бур’яни, що колись ховався од школи» (VI, 10). У калинових кущах сусіда на прізвисько Жених він мав затишок — постіль, зроблену з дерну, їсти йому приносили сестри Ярина й сліпа Маруся. Післясмерті батька Шевченкавіддали в школу до сільськогодякаБугорського, де вінвивчив часослов і псалтир. Згодомвінперейшов до священикаНестеровського, в якогонавчивсяписати і потімчомусьзновповернувся до Бугорського. Мабуть, про цього наставника згадує Шевченко і в своєму «Письме» до редактора «Народного чтения», і в оповіданні «Княгиня». У Бугорського, як і в Губського, Шевченко, за переказами, вчився добре, але вчительніяк не мігпримиритися з йогонепосидючістю, хоча сам викликавїїсвоєюнадмірною до ньогосуворістю. Тарас дуже часто кидав школу і цей час завждитинявся по всілякихпустирях. Улюбленимйогопритулкомтодібув сад односельчанина Шевченків — Жениха. Тут, у калинових кущах, втікач-школяр влаштувавсобізатишнусхованкувідшкільнихрізок; очистивши площинку й посипавшиїїпіском, вінсклавсобі з дерну щосьподібне до ліжка й усамітнювався, коли вже не мав сил терпітишкільні муки .У ційсхованці Шевченко лишавсяіноді по кількаднів, завдякидопомозісвоїх сестер, які приносили йомухарчі й узагаліпокриваливитівки брата, щобврятуватийоговідзайвихстусанівдяка й мачухи .

19. Про те, як Шевченко проводив час у Жениха в калині, зберігся в ньогоспогад у «Посланні до А. О. Козачковського»: Давно те діялось. Ще в школі, Таки в учителя-дяка, Гарненьковкрадуп’ятака (Бо я булотрохи не голе — Такеубоге) та й куплю Паперуаркуш; і зроблю Маленьку книжечку, — хрестами І візерунками з квітками Кругом листочки обведу Та й списую Сковороду… До сестер Тарас Григорович почувавособливулюбов: вони булиєдинимидрузямидитинства; з товаришамисвоїми Шевченко, за переказами, не любив водитися й до жодного з них не прив’язувався, як буває в дітей, навіть з братами-дітьмивінбувдоситьстриманий. Усяйогодитячаприхильністьзосереджувалася на сестрах. Старша з них, Катерина Григорівна, буланянькоюпоета і замінялайому, як могла, покійнуматір. Вона померла під час першоїепідеміїхолери (1830). Найніжнішеставлення до меншоїсестри, ЯриниГригорівни, Шевченко зберіг до самоїсмерті. Приїжджаючи на батьківщину, вінзвичайнозупинявся у неї ї завжди любив бесідувати з нею, як вінїївикупить, як вона з дітьмибудутьвільними, як вінвлаштуєїїжиття. Особливо багато на цю тему говорив Шевченко в останнійсвійприїзд у рідний край, 1859 року; але смерть не дала здійснитийомузадушевнійогобажання.

20. У Лисянці Шевченко знайшов собі вчителя малювання в особі диякона — «тожеспартанца» . Наука була короткою: «Терпеливо бродяга-школяр носилизТикича три дня ведрами воду и растиралмедянку на железномлисте и на четвертый день бежал» . Утік він у с. Тарасівку «к дьячку-маляру, славившемуся в околоткеизображением великомученика Никиты и Ивана-воина; у последнего для большегоэффектарисовал он на левом рукаве двесолдатские нашивки. К сему то Апеллесуобратился школяр-бродяга с твердымнамерением перенести все испытания, толькобыхотьмалость научиться его великому искусству. Ноувы! Апеллеспосмотрелвнимательно на левуюладонь бродяги, отказалемунаотрез, не находя в нем таланта не только к малярству или к шевству, ниже к бондарству» Тарас змушений був повернутися до Кирилівки, де пас громадську череду. Пізніше в автобіографічному вірші «N. N.» («Мені тринадцятий минало») він тепло й зворушливо згадав подругу свого дитинства Оксану Коваленко.

21. Тоді ж Шевченко кинув стригтися, почав носитиволоссякружальцем, як у дорослих; сам пошив собі шапку, на зразок конфедератки, і всімацими «дивацтвами» звертав на себе увагу не тількисвоїхтоваришів, а й старших... Подібнимиж дивацтвами, можливо, викликав Шевченко в батька і той йогопередсмертнийприсуд, який наведено вище. Микита Григорович, старший брат поета, спробувавбулопривчатийого до господарства, але всінамаганнябулидаремні: Тарасу Григоровичу скоро надокучалицізаняття, і він, не задумуючись, кидав у поліволів і йшовсобіблукати на волі.

22. Розповіді батька й діда, безсумнівно, дужевплинули на розвитоктворчогообдарованнянашогопоета й не могли не відбитисязгодом на йоготворах. В епізоді до «Гайдамаків» про це говорить сам поет: Бувало, в неділю, закрившимінею, По чарці з сусідомвипившитієї, Батькодіда просить, щоб той розказав Про Коліївщину, як колись бувало, Як Залізняк, Гонта ляхів покарав. Столітніїочі, як зорі, сіяли, А слово за словом сміялось, лилось: Як ляхи конали, як Смілагоріла, Сусіди од страху, од жалю німіли. І мені, малому, не раз довелось За титаря плакать. І ніхто не бачив, Що мала дитина у куточку плаче. Спасибі, дідусю, щотизаховав В головістолітній ту славу козачу; Я їїонукамтеперрозказав...

23. Крімрозповідейдіда, на створення «Гайдамаків» вплинула, гадаємо, й подорож маленького Шевченка до Мотронинськогомонастиря. Про цюподорожпокійний поет розповідавІвану Максимовичу Сошенку. В Мотронинськиймонастир Шевченко ходив із сестрами на прощу. Монастирцейпримітнийтим, що на цвинтарійогопохованобагатоколіїв, про щоговорятькам’яніплити на деяких могилах. Маленький Шевченко, тодівжеграмотний, читав могильнінаписи, задовольняючитимцікавість як свою особисту, так і іншихбогомольців; середостанніхчималобуло таких, які добре пам’яталипокійниківМотронинськогоцвинтаря, і вони тут же доповнювалилаконічнінаписисвоїмиспогадами про коліїв. Цірозповіді Шевченко слухав так уважно, щойогопам’ятьзбереглаїхнадовго .

24. Пристрасть до малювання Крейдою Вугликом Стіни ДверіВорота Дорога Комора Стайня Коней,москалів,півнів, людей, церкву, київську дзвіницю . З дитячихроків у Тараса Григоровича особливо булапомітнапристрасть до малювання: де тількиможнабуло, на стінах, дверях, воротях, Шевченко завждималюваввуглиноючикрейдою. У школі, коли він уже мігпридбатипапір і олівець, цяпристрастьрозвинулася в ньомущебільше. Підтримуванийцієюпристрастю і водночасвтратившивсякетерпіннязноситидалішкільнежиття, Шевченко втік у Лисянку до диякона-маляра, але й тут йомуважкобулоужитися, як видно з автобіографічного листа до редактора «Народного чтения». У цьому ж листі Шевченко говорить, що з Лисянкивінперейшов у Тарасівну, де сподівавсязнайти пристанище в іншого маляра-дячка; той визнавШевченканездатним до малярства і тим самим примусивйогоповернутисядодому в Кирилівку.

25. Втративши будь-яку надію стати маляром, Шевченко повертається до Кирилівки і пасе громадську череду. Познайомився з Оксаною Коваленко. Хата її батьків стояла поблизу Шевченкової. Оксану поет пізніше згадує в поезії «N.N.»(«Мені тринадцятий минало»).Їй присвятив поему «Мар»яна-черниця» , вірш «Ми в купочці колись росли…»

26. Варфоломій Шевченко, брат поета у третіх, а згодом його свояк, який вчився у дяка після Тараса, довідався від Василя Крицького (останній учився разом із Тарасом) про його малюнки, що збереглися в їх спільного товариша по школі Тараса Гончаренка: «Незабаром я зайшов до Гончаренка і побачив поприліплювані у хаті на стінах малюнки Тараса Грушівського: то були коні і москалі (солдати. — Ред.), мальовані на грубому сірому папері» .Ф. Лобода (Ф. Лебединцев), згадуючи наймитування Тараса в Гр. Кошиця, писав: «...в досужиечасырисовалуглем на коморе и стайнепетухов, людей, церковь, даже и киевскуюдзвиныцю» .

27. Так розповідав сам Тарас Григорович; проте сестра його, ЯринаГригорівна, переказала нам подробиціцієївтечідещоінакше: знудившисьшкільнимжиттям і водночасвідчуваючи потяг до малювання, Шевченко втік од Бугорського в с. Хлебнівку, яка славиласясвоїми малярами. В одного з них Тарас Григорович і оселився, і прожив тут тижнівзо два, поки до ньогопридивлялися. Хлебнівський маляр побачивйогоздібності до свого ремесла, однак, побоюючисьвідповідаль- ності за те, щотримаєпоміщицького хлопчика без посвідки, порадивШевченкувиклопотатиспочаткупотрібнесвідоцтво на проживання, а тодівжеоселитися в нього на вчення.

28. Тарас Григорович пішов у м. Вільшану, де мешкав Енгельгардтів управитель Дмитренко, і почав проситипосвідку на проживання у хлебнівського маляра. Дмитренко, розговорившисьіз хлопчиком і помітившийогометкість, замість того, щобвидатипосвідку, узяв Тараса Григоровича собі в прислуги. Незабаромприїхав на батьківщину сам поміщик, і доля поетабулавирішена: вінбув переведений до пана у кімнатнікозачки. Цебуло в 1829 році. Цієюподієюзакінчився перший періоджиттяШевченка.

29. Так минуло дитинство Тараса Григоровича. Ми бачимо, що маленький Шевченко багато з чим не мирився в середовищі, яке йогооточувало, й помітновирізнявся з-поміжсвоїходнолітків, все це треба віднести за рахунокособливоївразливостійогонатури, яка не зраджувалайого до самоїсмерті. Уже з дитячихроків Тарас Григорович виявлявнадзвичайнудопитливістьрозуму; особливо уважноприслухавсявін, коли, бувало, дідчибатькойого на якесь свято починали розповідати про минувшину. Батько Тараса Григоровича бувграмотний і для свогосередовищадоситьначитаний; розповідьйоговідзначаласьрелігійним характером; він любив переказуватижитіясвятих і всілякихподвижниківблагочестя. Інший характер мала розповідьдіда, живого свідкаКоліївщини; всігероїцьогокривавогоепізодуукраїнськоїісторіїбулийому добре відомі, і саме про них він любив святковимивечорамиоповідатидітям і онукам. (Дід Тараса Григоровича помер у 40-х роках, маючидесь 115 років.)

30. З ранніх років Шевченко цікавився народною творчістю.Він любив слухати чумацькі ліричні пісні про народну недолю, які співали батько, мати і сестра. Тарас у дяків навчився читати й писати,захопився художньою літературою. Твори, ярі справили велике враження на розвиток творчості Шевченка. Г.Сковорода М.Цертелєв І.Котляревський вірші-пісні козака Семена Климовського М.Максимович

31. Дякую за увагу. Наступний розділ «Юнацькі роки Шеченка.