МОТИВ АЦІЯ ДО ВЛАДИ ТА СТИЛЬ УПРАВЛІННЯ У КЕРІВНИКІВ

1. ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТімені АЛЬФРЕДА НОБЕЛЯ МОТИВАЦІЯ ДО ВЛАДИТА СТИЛЬ УПРАВЛІННЯ У КЕРІВНИКІВ Дуогітє Ю.В. Керівник: Лоза О.О., ст. викладач Дипломна робота Дніпропетровськ – 2014

2. обґрунтування та проведення дослідження особливостей взаємозв’язку мотивації до влади зі стилями управління у керівників. Мета роботи

3. Об'єктом дослідження є мотив влади як складова мотиваційної системи особистості керівника. Предмет дослідження євзаємозв’язокмотивації до влади та стилів управління у керівників. Об’єкт і предмет дослідження

4. Методи дослідження: Для дослідження особливостей зв’язку мотивації до влади та стилів управління у керівників застосовано комплекс наступних методів: • теоретичні методи; • психодіагностичні методики: опитувальники - «Мотивація до влади» В.А. Семиченко, - «Стилі управління» А.Л. Журавльова, - «Мотиваціядоуспіху»та - «Мотивація до уникнення невдач» Т. Елерса; • методи статистичної обробки даних • інтерпретаційні методи.

5. Мета та концептуальна гіпотеза • Метою емпіричної частини роботи визначено: дослідження особливостей взаємозв’язку мотиву до влади та стилів управління в контексті досягнення успіху та уникнення невдач. • Концептуальною гіпотезою виступило припущення, що сучасний демократичний стиль управління є антиподом надмірної мотивації до влади і пов'язаний з інтенціями досягнення успіху та уникнення невдач.

6. Емпіричні гіпотези: 1. мотивація до влади позитивно корелює із директивним стилем управління й негативно із колегіальним; 2. мотивація досягнення успіху позитивно корелює із директивним й колегіальним стилем управління; 3. мотивація до уникнення невдачі позитивно корелює із ліберальним стилем управління.

7. Вибірка дослідження: для перевірки основної концептуальної гіпотези у емпіричному дослідженні взяли участь 39 керівників державних та приватних підприємств м. Дніпропетровська, віком від 28 до 46 років, серед яких 19 жінок та 20 чоловіків. Така вибірка досліджуваних була сформована з огляду на те, що в загальному вигляді у керівників проявляються взаємозв’язки мотивації до влади та стилів управління.

8. Результати дослідження:

9. Результати дослідження:

10. Результати дослідження:

11. Результати дослідження:

12. Результати дослідження:

13. Результати дослідження:

14. Результати дослідження:

15. Результати дослідження:

16. ВИСНОВКИ Гіпотези емпіричного дослідження підтвердились: • Демократичний (колегіальний) стиль управління має суттєву від’ємну кореляцію з мотивами до влади і з мотивами уникнення невдачі. Є суттєвий взаємозв’язок директивного стилю управління з мотивами до влади та уникнення невдачі. 2. мотивація досягнення успіху позитивно корелює із директивним й колегіальним стилем управління; 3. Що стосується третьої емпіричної гіпотези, то вона підтвердилась лише частково. Дійсно, ліберальний стиль керівництва суттєво не корелює з мотивами до влади та уникнення невдачі. Однак має суттєву від’ємну кореляцію щодо мотиву досягнення успіху.

17. ВИСНОВКИ Однозначно негативно оцінювати авторитарний вплив в управлінні не слід. Адже трапляються ситуації (занедбаність роботи, відсутність дисципліни, безвідповідальність, екстремальні умови тощо), що потребують жорстких форм централізованого впливу. Ефективнішим є демократичний стиль, який засвідчує вміле використання влади і таких психологічних механізмів впливу, як порада, делегування повноважень і відповідальності, переконання, навчання та ін. Усе це забезпечує позитивну саморегуляцію колективу, розвиток індивідуальної та групової ініціативи. З керівником-демократом пов’язаний психологічний феномен, що спонукає керівників нижчого рангу відстоювати інтереси співробітників перед вищим керівництвом. Високопродуктивним є взаємовплив, зворотний зв'язок, що забезпечує спрямування інформації не тільки від керівника до підлеглого, а й від співробітників до керівника.

18. ВИСНОВКИ Ліберальний стиль часто кваліфікують як бездіяльний, що породжує вседозволеність і анархію. Невпливовість людини-ліберала може бути наслідком суб’єктивних особливостей особистості (невпевненість, слабка сила волі, надмірна довірливість тощо), непрофесіоналізму. Ліберальний стиль керівництва може бути ефективним, а керівник впливовим, якщо робота має індивідуалізований характер, у групі інтелектуалів, де понад усе цінується вільна, творча атмосфера, у колективі з високим рівнем індивідуальної та свідомої відповідальності. Ефективний вплив керівника на групу та окремих підлеглих не допускає бездумного наслідування будь-якого стилю, а потребує вироблення власного неповторного стилю діяльності та впливу. Ефективний лідер допомагає його членам набувати відповідальності і компетентності. Для цього йому важливо знати, на якій стадії розвитку перебуває колектив, як відбуватиметься його розвиток і чим він особисто може цьому посприяти.

19. ВИСНОВКИ Керівник має бути достатньо гнучким у виборі того чи іншого стилю керівництва, який повинен бути об’єктивно доцільним. Він має завжди бути готовим змінити свою думку і, якщо необхідно, змінити стиль керівництва. Керівник, який вибрав певний стиль лідерства і чітко його дотримується (оскільки цей стиль добре зарекомендував себе у минулому) може виявитися не здатним здійснювати ефективне керівництво в іншій ситуації і на іншій посаді. Керівник, який хоче працювати якомога ефективніше, отримати від своїх підлеглих максимальну віддачу, не може дозволити собі застосовувати якийсь один класичний стиль впродовж всієї кар'єри. Сучасний керівник повинен адаптувати свій стиль управління для конкретної ситуації, оскільки найефективніші керівники – це ті, хто вміють поводити себе по-різному – залежно від вимог реальності. Сьогодні в Україні необхідні кардинальні зміни в усіх галузях життя суспільства: економічній, політичній соціальній. Держава декларує перехід до моделі демократичного та інноваційного розвитку. Пріоритетного значення набувають адресні та програмно-цільові інвестиції в людину, її творчий, науковий, інтелектуальний та інноваційний потенціали.

20. Пропозиції застосувати наступних видів тренінгу: - професійний тренінг (бізнес-тренінг, маркетинг-тренінг, HR менеджмент); - тренінг лідерства (ведення переговорів, управління конфліктами, управлінський, командного розв’язання проблем, управління персоналом); - соціально-психологічний тренінг, який зорієнтований на розвиток соціально-психологічних характеристик особистості; - комунікативний тренінг (спілкування та розвитку, формування комунікативних умінь, розв’язання конфліктів, успішне ведення переговорів, міжособистісне спілкування, комунікаційний тренінг).