Історія України
Download
1 / 32

Історія України у поетичній творчості Т. Шевченка - PowerPoint PPT Presentation


  • 143 Views
  • Uploaded on

Історія України у поетичній творчості Т. Шевченка. Височина Л. В. , вчитель української мови і літератури Шевченківської ЗОШ І - ІІ ступенів.

loader
I am the owner, or an agent authorized to act on behalf of the owner, of the copyrighted work described.
capcha
Download Presentation

PowerPoint Slideshow about ' Історія України у поетичній творчості Т. Шевченка' - aurora-witt


An Image/Link below is provided (as is) to download presentation

Download Policy: Content on the Website is provided to you AS IS for your information and personal use and may not be sold / licensed / shared on other websites without getting consent from its author.While downloading, if for some reason you are not able to download a presentation, the publisher may have deleted the file from their server.


- - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - E N D - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -
Presentation Transcript

Історія України

у поетичній

творчості

Т. Шевченка

Височина Л. В. ,

вчитель української мови

і літератури

Шевченківської ЗОШ І - ІІ ступенів


У той час, коли укладалася власна, самостійна історична концепція Шевченка, він не міг ще розібратися в об'єктивній ролі в історичному процесі певних діячів, історичних осіб. Як відомо, послання «До Основ'яненка» викликане тим, що поет прочитав у журналі «Отечественные записки» (1839) нарис Г. Квітки-Основ'яненка «Головатый». Постать цього історичного діяча зацікавила Шевченка своїм запорозьким колоритом. Він збирався намалювати його портрет і виконав уже ескіз «Антон Головатий біля Неви», а в посланні написав:

Наш завзятий Головатий

Не вмре, не загине...

От де, люде, наша слава,

Слава України.


У своїх перших творах на історичні теми він славить героїчну боротьбу козацтва.

В поезії «Іван Підкова» оспівано козацький похід через Чорне море в Туреччину. З історичною особою Івана Підкови чільний образ поезії Шевченка не має майже нічого спільного. Можливо, поетові була відома народна дума про Івана Серп'ягу, надрукована в двох варіантах І. Срезневським і

М. Максимовичем. Обидва публікатори повідомляли, що

І. Серп'ягу називали також Іваном Підковою.


Шевченко вірно відтворив колорит епохи, характери учасників морських козацьких походів. І тут поет славив звитяжних героїв — борців за волю й протиставляв славі минулого сучасне лихо.

У цьому прославлянні народної звитяги й полягав революційний пафос поезії, який відчули царські посіпаки з Третього відділу, «рецензуючи» «Івана Підкову».


Таким чином, звернення Шевченка до історичної теми щільно пов'язувалось з основними тенденціями його ранньої творчості. Поет будив приспану кріпаччиною національну й соціальну свідомість українського народу, протиставляв героїчне минуле гіркій, сумній дійсності. Звідси йшла неодмінна й неминуча ідеалізація, прикрашування минулого, зокрема козацтва, Запорозької Січі, гетьманів тощо


Хронологічно першою поезією Шевченка на історичну тему була поема «Тарасова ніч».

Хоча поет і використав як одне з головних джерел список «Истории русов», освітлення подій боротьби з польською шляхтою він дав своє, оригінальне, соціальне — саме як боротьби проти панів. Героїці минулого тут, як і в інших творах, протиставлено гірку сучасність:

А над дітьми козацькими

Поганці панують…


У пісні кобзаря виявлене невдоволення Шевченка пасивністю народних мас: «сидіть, діти, у запечку...» В цьому також полягала революційна функція розробки історичної теми — нагадуванням про героїку минулого, будити активність покріпаченого селянства.


І невдоволення Шевченка пасивністю народних мас: «сидіть, діти, у запечку...» В цьому також полягала революційна функція розробки історичної теми — нагадуванням про героїку минулого, будити активність покріпаченого селянства.

С

Т

О

Р

и

Ч

Н

А

Д

О

В

І

Д

К

А


Найвиразніше революційний характер Шевченкового романтизму виступає в поемі «Гайдамаки»

Тема гайдамаччини досить широко на той час розроблялась в українській, російській і польській літературах. Поема Шевченка цілком оригінальна за своїм задумом і здійсненням. Поет обрав для відтворення один із найяскравіших епізодів з історії гайдамацьких рухів — події Коліївщини 1768 р. Тема ця органічно була близька поетові — він виріс у тій місцевості, де відбувалися події, з дитинства вбирав у себе усну народну творчість,

зв”язану з подіями Коліївщини, й ніколи не міг забути про них, навіть у Петербурзі, в майстерні Брюллова: «Перед его дивиными произведениями я задумывался и лелеял в своем сердце своего слепца Кобзаря и своих кровожадных гайдамаков».


Історичні особи поеми характер Шевченкового романтизму виступає в поемі «Гайдамаки»


В основу викладу історичних подій 1768 р. на Правобережній Україні Шевченко бере усну народну традицію («розказую так, як чув од старих людей»). Мають рацію дослідники, які вважають дальшу заяву поета — «надрукованого і критикованого нічого не читав, бо, здається, і нема нічого» — як певний літературний прийом, який зустрічався в Ю. Нємцевича та К. Рилєєва. Справді ж Шевченко використав можливу й приступну для нього історичну літературу, на яку він і посилається в «приписах» (примітках).

Розрізнені народні перекази, історичні пісні, доступні авторові історичні джерела Шевченко звів у певну струнку систему,

що стала передумовою для пізнішої наукової оцінки Коліївщини.


У поемі «Гайдамаки», як і в інших ранніх творах на історичні теми, є певна ідеалізація гетьманщини. З одного боку, ця риса характеризує ще незрілість світогляду самого Шевченка. З другого боку, поет відбивав тут і певні ілюзії повсталої маси, яка не уявляла собі іншого майбутнього України, як такого, яким воно було за часів Богдана Хмельницького.

За такими ж в основному принципами — поєднання роман­тичних і реалістичних рис — розкрито й інші образи гайдамаків, зокрема Івана Ґонти, Максима Залізняка, сліпого кобзаря Во­лоха, Оксани. В поемі яскраво показано самовідданість учасників Коліївщини: Ярема двічі в ім'я обов'язку залишає кохану Оксану; Гонта, вірний присязі, у винятково сильній трагічній сцені вбиває рідних дітей.


Негативно змальовуючи гнобительську роль польських феодалів на Україні, Шевченко на відміну від реакційних романтиків не хотів, щоб у читача поеми з'являлись почуття відрази до поляків узагалі, до польського народу. З болем у серці Шевченко малював криваві картини покарання гайдамаками шляхти:

Болить серце, як згадаєш:

Старих слов'ян діти

Впились кров'ю...

У ліричних відступах поет нагадував читачам, що два слов'янські народи-брати могли б жити в мирі й дружбі.


Таким чином, поема «Гайдамаки» була визначним твором, в якому виразно виявились риси революційно-демократичного світогляду автора. Мають рацію ті дослідники, які вважають твір своєрідною ліро - епічною епопеєю, бо висвітлення подій Коліївщини подано тут на дуже широкому тлі історії України й Польщі, у зв'язку із світовою історією і, що особливо важливо, у зв'язку з сучасністю.


У була визначним твором, в якому виразно виявились риси революційно-демократичного світогляду автора. Мають рацію ті дослідники, які вважають твір своєрідною ліро - епічною епопеєю, бо висвітлення подій Коліївщини подано тут на дуже широкому тлі історії України й Польщі, у зв'язку із світовою історією і, що особливо важливо, у зв'язку з сучасністю.поемі «Гамалія» (1842) Шевченко повернувся до теми «Івана Підкови», але розробив її значно ширше й глибше. Особа отамана Гамалії як ватажка козацького морського походу не історична, хоча відомо кілька козацьких старшин під таким прізвищем. Шевченко наголошує на визвольному характері морських походів запорожців на Туреччину. Саме цим поема «Гамалія» відрізнялася від творів на аналогічні теми інших українських поетів-романтиків. Шевченко зрозумів і показав велике значення морських походів запорожців на Туреччину. Поема «Гамалія» має романтичний характер: незвичайні, героїчні, звитяжні характери Гамалії, запорожців, бурхливі пристрасті, екзотичний пейзаж. У поемі широко використано героїчний український народний епос, невольницькі плачі-думи. Пісні в поемі є не цитатами, а оригінальними творами Шевченка на народні взірці.


Після певної перерви Шевченко знову став писати поезії й українською мовою. Першим написано вірш «Розрита могила» (жовтень 1843 р.). Образ могили — один із найпоширеніших у ранній творчості поета й загалом у романтичній поезії (пригадаймо хоча б псевдонім Метлинського — Амвросій Могила). Ставлення Шевченка до археологічних розкопувань могил було суперечливим. Згодом він сам візьме участь у розкопках могили Перепет (Перен'ят) у районі Фастова. Проте й пізніше, коли він довідався про розкопування Савур-могили, поет у «Журналі» записав: «Я вполне сознаю пользу зтих раскапываний. Но лучше бы не раскапьівали нашей славной Савор-могилы. Странная и даже глупая привязанность к безмолвным, ничего не говорящим курганам». Цим пояснюється жаль, який висловив Шевченко в поезії «Розрита могила» з приводу того, що розривають пам'ятки старовини.


Проте це тільки привід для широких і глибоких роздумів про історичну долю й сучасне становище України, поневоленої царатом. Спостерігаючи, як тяжко страждає народ в ярмі соціального й національного поневолення, поет шукає першу причину, коріння, з якого виросла ця неволя. Слід нагадати, що в ранньому періоді він намалював «Смерть Богдана Хмельницького», а в поемі «Гайдамаки» назвав його «славным Богданом».


І пізніше Шевченко з любов'ю малював Дари Богданові і українському народові», «Богданові руїни в Суботові», називав великого гетьмана «гениальным бунтовщиком». Проте в хвилини болючих роздумів поет назвав його «нерозумним сином», маючи на увазі Переяславську раду 1654 р.

Т. Шевченко. Дари

в Чигирині 1649р.


Про друкування революційної поезії «Розрита могила» в умовах царської цензури не могло бути й мови. Цим віршем розпочався новий період у творчості Шевченка, коли безцензурне слово поета безпосередньо стало служити визвольній боротьбі українського народу. Період цей умовно зветься

«Три літа» (1843—1845)ту. Щоб зберегти ці твори для нащадків, Шевченко десь у кінці 1845 р. почав усі поетичні твори цього періоду переписувати в альбом під назвою «Три літа».


«ВЕЛИКИЙ ЛЬОХ» поезії «Розрита могила» в умовах царської цензури не могло бути й мови. Цим віршем розпочався новий період у творчості Шевченка, коли безцензурне слово поета безпосередньо стало служити визвольній боротьбі українського народу. Період цей умовно зветься

Містерія складається з трьох частин, кожна з яких має свою назву. Перша частина — «Три душі» — складається з трьох частин.

В першому епізоді перша душа, яка людиною звалася Прісею й виросла тут, у Суботові, карається за те, що перейшла вповні дорогу Б. Хмельницькому, коли він їхав до Переяслава присягати московському цареві.

Шукаючи винних у тому, що Україна опинилася під владою царату, Шевченко в своїй цілком природній для революційного демократа зненависті до самодержавства бачив першу причину зла в при­сязі Б. Хмельницького на підданство цареві 8 січня 1654 р. в Пе­реяславі.


У другому епізоді друга пташка-душа карається за те, що вона в Батурині напоїла коня Петрові І, коли він повертався з Полтави після перемоги над шведами. Зруйнування Батурина царським військом Шевченко висвітлив під впливом «Истории русов». Зруйнування міста, під час якого загинуло багато мирних мешканців, було історичним фактом, відбитим у народних піснях. Серце поета боліло за ці жертви — дітей, жінок, старих людей.


Друга частина містерії — «Три ворони» — має драматизовану форму. Три ворони — українська, польська й російська — образи алегоричні, ба навіть символічні. Алегорії в цій частині містерії — прозоріші: вони — уособлення зла в історичній долі України, Польщі й Росії, символ всього реакційного в житті трьох слов'янських народів. Одна з-перед одної вихваляються вони злочинами щодо своїх народів. Образи ці відіграють сатиричну функцію й знову ж таки свідчать про революційну, інтер­національну позицію поета, який різко викриває все реакційне і в сусідніх націях і у своїй власній нації. Дуже важливим мо­ментом із цього погляду є констатація Шевченком соціальної диференціації серед української нації.


Третя й остання частина містерії — «Три лірники». Шевченкознавці дотримуються різних поглядів на образи лірників. Безсумнівною є сатирична функція образів лірників, устами яких Шевченко викривав антинародний характер царату, панського ладу:

Бо чутка є, що цар хоче

Весь світ полонити.

Мають рацію ті дослідники, які вважають епізод розкопування льоху алегоричним. «Великий льох» — нескорена воля, безсмертна сила народу.


Вірш — «Три лірники». Шевченкознавці дотримуються різних поглядів на образи лірників. Безсумнівною є сатирична функція образів лірників, устами яких Шевченко викривав антинародний характер царату, панського ладу:«Стоїть в селі Суботові» зв'язаний з епіграфом до мі­стерії «Великий льох»: «Положил еси нас в притчу во язьщех, покиванию главы в людех»:

Так сміються ж з України

Стороннії люди!

Вірш зв'язаний з містерією й провідною ідеєю — протестом проти поневолення України царатом, центральним образом — Богдана Хмельницького, Тут так само йде мова про присягу геть­мана на вірність цареві, про розкопування льоху. Вірш справді є ніби епілогом, який допомагає краще розуміти зміст самої мі­стерії, позитивне, кінець кінцем, ставлення до великого гетьмана: «Мир душі твоїй, Богдане!»


І нарешті вірш-епілог висловлює тверду віру поета в кінцеву й остаточну перемогу народу над гнобителями:

Церков-домовина розвалиться...

І з-під неї

Встане Україна.

І розвіє тьму неволі,

Світ правди засвітить,

І помоляться на волі

Невольничі діти!..

Так оптимістично завершується «Великий льох»— віра в повне соціальне й національне визволення українського народу.


В поезії «Заступила чорна хмара» (1848) Шевченко показав гетьмана Правобережної України Петра Дорошенка, який після капітуляції перед російсько-українським військом кінець свого життя прожив у с. Ярополчому під Москвою. Зображуючи Дорошенка приборканим орлом «без крил та без волі», поет-невольник відтворював свої власні, суб'єктивні почуття. До «Більшої книжки» вірш цей не переписано.

Невелика поема «Швачка» (1848) перегукується з поемами «Гайдамаки» і «Чернець».


У третьому епізоді третя пташка-душа,яка наро-дилася в Каневі, карається за те, що, бувши ще немовлям, усміхнулась Катерині II. Таким чином, гнів поета спрямований і тут проти всього російського самодер-жавства, найяскравішими представниками якого були Петро І і Катерина II, вже різко осуджені ним у комедії «Сон».


Вірш «Розрита могила» переписано до альбома п'ятим, першою ж переписано поезію «Чигрине, Чигрине» (19 лютого 1844 р.). Обидві поезії щільно пов'язані між собою — це роздуми над історичною долею України й її сучасним становищем. У першому вірші Шевченко згадував тільки Богдана Хмельницького. Тепер він переглядає все історичне минуле — боротьбу з турками й татарами, польською шляхтою, царським військом. Пролито багато крові, але народ не здобув волі. Роздуми поета спрямо­вані не в минуле, а в сучасне — його глибокі, тяжкі переживання зв'язані з тодішнім становищем України.


Другим великим оскарженням, обвинуваченням царату за всі кривди, що їх зазнав свого часу український народ, була містерія «Великий льох» (1845), написана під час другого приїзду на Україну в Миргороді.

Містерія є одним із найскладніших творів Шевченка. Складність поетичної форми твору й досі використовується українськи­ми націоналістами для спотворення Ідейної суті всієї творчості Шевченка. Хоча про містерію ще нема монографічного дослі­дження, але радянські шевченкознавці дали тверду, непохитну основу для правильного її розуміння.


Висновки: обвинуваченням царату за всі кривди, що їх зазнав свого часу український народ, була містерія «Великий льох» (1845), написана під час другого приїзду на Україну в Миргороді.

Т. Шевченко - не тільки поет, а й український історик, який намагався у своїх творах змалювати правдиву

історію українського народу, його героїчне минуле, заборонене царською цензурою.

Шевченко – поет – аналітик, що на помилках минулого передбачав майбутню долю України.


Дякую обвинуваченням царату за всі кривди, що їх зазнав свого часу український народ, була містерія «Великий льох» (1845), написана під час другого приїзду на Україну в Миргороді.

за

увагу!


ad